Влад, звісно, знав, що коли-небудь дружина про це обов’язково спитає, бо, як відомо, все таємне рано чи пізно стає відомим. Але все ж, коли це питання пролунало, він чомусь виявився зовсім не готовим незворушно заперечити наявний факт зради. Це потім, пізніше, він навчиться цього ремесла якнайкраще, а поки… поки Людмила свердлила його допитливим поглядом і чекала відповіді.
Влад відклав ложку і, напустивши на обличчя щире зачудування, поглянув на дружину.
– Звісно, ні!.. Що ти, сонечко!.. Як тобі взагалі могло таке спасти на думку? – заговорив він, намагаючись зберігати спокій, проте відчув, як спітніло його чоло.
– Я так і думала, – несподівано швидко заспокоїлась дружина.
Вона повернулася до плити, а Влад нервово обтер чоло, нечутно набрав повітря в груди і продовжив сьорбати борщ.
Невже обійшлося? Він не вірив у це, бо думав, ніби його хвилювання таке помітне, таке явне, що навряд чи вдасться його замаскувати. Утім, дружина і далі спокійно поралася біля плити, тож небезпека справді відступила.
Влад відніс брудну тарілку в мийник (навіщо він це зробив? от бовдур! він же завжди лишав тарілки після їжі на столі, чому раптом така запопадливість? це ж може викликати підозри, не менше за тремтіння рук, навіть більше!), підійшов до дружини, обійняв і чмокнув у щоку.
– Після репетиції я зустрічаюся з Віталієм. Може, трохи затримаюсь…
Це вже була брехня. Однак, сказавши це, він раптом відчув полегкість. Головне – самому вірити в те, що кажеш, це ж так просто!
– Не забудь купити хлібину, – нагадала Людмила, не відволікаючись від каструлі.
Влад задоволено посміхнувся.
– Звичайно, сонечко!
І пішов.
Він пам’ятає чітко цю першу сцену виправдань і брехні. Відтоді брехати стало простіше і легше. З кожним разом вигадувались нові пояснення відсутності, совість мордувала все менше й менше. Він загартовувався. Загартовувався брехнею…
Влада пересмикнуло. Він знову сьорбнув коньяку і важко похилив голову. Якщо про це не думати – ніби й нічого. Утім, коли зануритися в роздуми про те, скільки брехні було в його житті… стає тяжко й гірко.
Як він до цього дійшов? Як він міг? Не те щоб він жалкував за всім, що було в його житті, зовсім ні, – воно було наповнене різнобарвними, захопливими й приємними моментами, відмовлятися від яких було би дурістю, але… цей гіркий присмак… Він знову дійшов межі. І знов її перетнув.
Отож, Людмила. Хіба ж думав він, студент-п’ятикурсник, зустрічаючись із юною рудоволоскою з паралельного потоку, схожою на ангела, що їхнє кохання згодом перетвориться на комічний трагіфарс? Звісно, ні. Людмила була його Музою.
Уже тоді, на порозі отримання диплому, він був сповнений ентузіазму і планів. Грандіозних планів. Він мріяв про велике майбутнє видатного музиканта. З дитинства спостерігаючи за успіхами матері, Влад був налаштований на такий самий шлях. Людмила підтримувала його прагнення і вселяла віру в те, що його дійсно чекає велике майбутнє.
Але так не могло тривати вічно. Людмила влаштувалась на півставки до музичної школи і мала безліч клопотів: робота, домашнє господарство, згодом вагітність, відповідно, і декрет. Їй уже було не до його амбітних поривів. А коли народився син, вона просто змушена була відсунути на другий план Влада з його геніальністю. Будь собі генієм на здоров’я, лише не заважай виховувати дитину.
Де ті блискучі очі, що з безмежним захопленням дивились на нього? Де та відданість, де, зрештою, пристрасть? Куди все це поділось?
Власне, хіба він винен, що мусить мати постійне натхнення? Він – Майстер! Віртуоз! Геній! А генієм бути важко, хоч і надзвичайно приємно.
Тож кулька та народилась мимоволі й цілком природно. Вона мусила народитись, бо Влад міг утратити натхнення. А без натхнення він не може існувати. Воно йому потрібне, як повітря. Без нього йому не бути видатним скрипалем, не бачити великої сцени, як своїх вух.
Згодом блиск у Ганнусиних очах теж почав тьмяніти, до того ж дівчина стала якась вередлива і вимоглива. Вона почала псувати йому нерви. Цього йому зовсім не потрібно! Він ще може стерпіти вимоги і дратівливість дружини – вони хоча б законні. Коли ж ця дівуля заявила, що хоче, аби він кинув дружину й одружився з нею, він вимовив «прощай». Категорично й безповоротно.
Одразу ж на обрії з’явилась Тетянка. Про неї у Влада лишились найтепліші спогади. Вона була ніжною, пристрасною і з великим захопленням дивилась на свого генія-скрипаля. Їхні чуттєві стосунки тривали більше року.