Але, з іншого боку, це було щось особливе, як на нього. Усе ж не на кожному кроці трапляється жінка, котра не розбазарює свою чесноту наліво й направо.
Отож, усе пішло за звичним сценарієм: кафе, ресторани, побачення, душевні розмови, обов’язково квіти й романтичні смс-ки. Єдиною відмінністю цього разу була тривала, правильно витримана пауза перед тим, як вкласти її у ліжко.
Вона, звісно, була готова ускочити до нього й раніше, незважаючи на свої чесноти, він скорив її першого ж вечора. Однак цього разу Влад вирішив не поспішати й набити собі ціну. І мав гарний результат: вона стала наче добре вистояне вино – повністю готова до споживання. Йому було добре з нею. Спокійно. Здавалося, що вона створена для нього.
Тим часом він уже отримав розлучення від Людмили і був чесним перед Вірою. Майже. Бо правди про себе він їй не міг сказати. Це її приголомшило б. А він же дав собі слово вести пристойне життя. Тому все мало би бути добре.
Водночас трапилось те, чого Влад чекав найбільше: його перший сольний концерт! Боже. Життя таки пречудове!!!
Смак тріумфу не зрівняти ні з чим. Навіть з тілесним екстазом. Але це інше. Це два різних екстази, по-своєму прекрасні, і порівнювати їх було би недоречно.
Коли тобі плескає переповнена зала із вигуками «браво!» і ти, втомлений і спітнілий, але щасливий, бачиш щире захоплення в очах тих, кому справді дуже сподобалось те, що ти щойно втяв, це фантастично! Крила торжества підхопили його й понесли назустріч омріяному щастю.
Після концерту на сцену до нього вийшла гарненька юнка з трояндою. «Я від вас у захваті! – захоплено щебетала вона, розглядаючи Влада величезними сяючими очиськами. – Я теж граю на скрипці, і ви дуже надихаєте мене! Можна ваш автограф?»
Влад миттю вознісся до небес. Ось воно: відчуття величі й заслужена винагорода долі! Його розпирало від гордощів і щирої радості. Він підписався на програмці, котру простягнула йому дівчина, і запросив її на каву.
Вона чекала його біля виходу з концертної зали. Її глибокі красиві очі блищали тим щирим юним блиском, від якого пронизувало наскрізь і пробирало тремтінням. Він не міг встояти перед спокусою екстазу від злиття з юним тілом, не міг не насолодитися радістю самозабуття. Це ж яку силу волі потрібно мати, щоб устояти перед такою благодаттю, котра сама проситься тобі до рук!
А чому, власне, він має стримуватись? Хіба він не вартий того, щоби брати йому належне?
Вони зустрічалися з Юленькою через день. Влад підносився на розбурханих хвилях енергії, яка нестримними потоками точилася з юної шанувальниці, забувши геть-чисто про клятви, котрі дав самому собі ще якихось кілька місяців тому, починаючи нібито нове життя.
Зрештою, які можуть бути клятви чи правила для геніїв? Вони вільні від будь-яких правил і обмежень! Та й насолода гостріша у стократ, коли смакуєш забороненим плодом.
Отже, докори сумління були одним махом відкинуті. Жодні докори не варті уваги, коли йдеться про мистецтво. Велике Мистецтво. А він – Маестро, Майстер, Геній. І крапка.
Утім, одного чудового дня Влад відправив Юленьці повідомлення, а отримала його Віра. На щастя, він не вказав імені. Це порятувало його. Усе ж Віра була йому дорога, попри потужне бажання підноситись на хвилях юної енергії.
Тож Влад мусив рятувати ситуацію. Він сказав Юленьці, що має відрядження на два тижні, й узявся розвіювати Вірині підозри. Він розумів, що, попри осліплення від його неповторності, вона таки не дурна.
Після поїздки до Києва Влад відчув, що Віра йому не просто дорога. Він любить її. Справді любить. Ті поцілунки на Парковому мості були чимось більшим, ніж просто поцілунками. Поміж ними зародився якийсь особливий ніжний зв’язок.
Він навіть грішним ділом подумав про те, що міг би одружитися з нею. Але злякався тієї думки і швидко її відкинув. Одягати кайдани вдруге, ще й так швидко, йому зовсім не хотілося. Тим паче тепер, коли життя виплеснуло його на гребінь тріумфу.
І раптом трапилося те, чого він потайки боявся…
Побачивши перед собою Катерину, першої миті Влад подумав, що це мара. Але це таки була вона.
Невже ця психопатка знову з’явилась у його житті? От же ж зміюка! Причаїлася, а тепер виповзла в зовсім недоречний час!
Вони вийшли з кав’ярні, лишивши оторопілу Віру.
– Маєш щасливу пику. Але повір, це омана, – злісно кинула йому Катерина. – Думаєш, ця нікчемна простушка здатна зробити тебе щасливим? Ти помиляєшся!