Є слово, яке стало популярним в епоху Відродження та яке від початку містило всю програму сучасної цивілізації — це слово «гуманізм». Його суть фактично полягала у зведенні всього до співмірності людині та ігноруванні всякого вищого принципу, що було, символічною мовою, поворотом від небес під приводом підкорення землі; греки, приклад яких намагалися наслідувати, ніколи не заходили так далеко в цьому напрямку, навіть у періоди найбільшого їх інтелектуального занепаду проблеми утилітарного характеру ніколи не були для них першочерговими, свідками чого ми є сьогодні. «Гуманізм» став першою формою того, що проявилося згодом сучасним «секуляризмом». Через бажання звести все до людини як самоцілі сучасна цивілізація вступила на шлях послідовної деградації, людина націлилася виключно на задоволення потреб, властивих матеріальній стороні її природи, й ця мета була досить ілюзорною, оскільки у цей спосіб твориться більше штучних потреб, аніж можливо задовольнити[34].
Чи прямуватиме сучасний світ до самого кінця цим роковим шляхом, або ж у справу втрутиться нове відновлення, як було із занепадом греко-римського світу, котре завадить йому спуститися на дно цієї безодні? Здається, зупинка на півдорозі малоймовірна, і, згідно з усіма вказівками традиційних доктрин, ми дійсно вступили до заключної фази калі-юґи, до найтемнішого періоду «темного віку», стану розпаду, вихід із якого може відбутись тільки внаслідок катаклізму, оскільки звичайного відновлення вже недостатньо, нині ж є потреба у повній реновації[35]. Безладдя і збентеження панують у всіх сферах; вони вже досягли небаченого раніше рівня і тепер загрожують вийти за межі Заходу та поширитися на решту світу. Нам добре відомо, що їх тріумф не може бути інакшим від минущого, але масштаби дійства натякають на те, що ця криза буде найгострішою з-поміж усіх, які людство переживало протягом поточного циклу. Хіба ми ще не досягли згаданої у священних книгах Індії жахливої епохи, в якій «всі касти[36] будуть змішані, й більше не буде самої сім’ї»? Досить озирнутись навкруги, аби переконатися, що саме це відбувається сьогодні, й відмітити повсюди глибоку деградацію, котру Євангеліє кличе «гидотою спустошення». Нам не слід применшувати серйозність ситуації; треба розглядати її як таку без оптимізму, але й без зайвого песимізму, оскільки, як ми вже зазначали, кінець старого світу стане початком світу нового.
Тепер постає питання: в чому полягає сенс періоду, в якому ми живемо? Насправді, якими б ненормальними не виглядали сучасні обставини, взяті самі по собі вони, втім, приречені віднайти дорогу назад, до загального порядку речей, того порядку, котрий, згідно з далекосхідною формулою, є сумою всіх безладів; наша епоха, якою би складною і тривожною вона не була, повинна нарівні з іншими мати своє законне місце в загальному людському розвитку, і вже сам факт, що традиційні доктрини зуміли її передбачити, слугує достатнім підтвердженням цього. Все сказане нами щодо загального руху циклу прояву, який прямує шляхом матеріалізації, що прогресує, дає нам вичерпне пояснення такого стану речей і демонструє, що ненормальність та невпорядкованість, які відкриваються під одним із кутів зору, лише випливають із закону, що відкривається перед вищим та більш всеохопним способом бачення. Також додамо, що, як і будь-яка зміна стану, перехід від циклу до циклу може відбуватися тільки у темряві; таким є черговий вагомий закон із численними способами застосування, докладніший розгляд якого, однак, змусив би нас надто віддалитись від предмета[37].
Цим усе не обмежується: сучасна епоха неминуче пов’язується із розвитком деяких можливостей, що від початку були закладені до потенціалу нашого циклу; і яким би низьким не був ранг цих можливостей у загальній ієрархії, всі вони покликані проявитися в призначений час. У зв’язку з цим слід сказати, що, згідно з традицією, для останньої фази циклу характерний підвищений інтерес до всього того, що раніше, в попередніх фазах, відкидалося як неважливе і незначне; і справді, ми можемо простежити це у нашій цивілізації, котра живе тим, чим попередні цивілізації жити не воліли. Щоби переконатися в цьому, досить подивитися, як інші цивілізації, які ще збереглися на Сході сьогодні, оцінюють західну науку та її промислове застосування. Ці нижчі форми знання, якими б бідними вони не здавалися тим, хто володіє знанням вищого порядку, теж були приречені «реалізуватися», проте тільки після зникнення істинної інтелектуальності. Рано чи пізно практичні дослідження стають необхідними, але їх розвиток уможливлюється лише в епоху забуття примордіальної духовності, коли люди так занурюються у матеріальне, що не помічають нічого поза межами цієї сфери, й все більше стають рабами матерії, прирікаючи себе у цей спосіб на дедалі більшу метушню, без цілей та наміру, на розсіювання в чистій множинності та остаточне розчинення.
34
Як бачимо, гуманізм, — один із засадничих постулатів сучасності, автор твору піддає нищівній критиці, спираючись не на антропоцентричну позицію
35
Ці міркування Р. Ґенона дивним чином перегукуються з думками відомого німецького філософа Мартіна Гайдеґера (1889–1976), висловлені ним в інтерв’ю журналу «Шпіґель» у вересні 1966 року. У цьому інтерв’ю Гайдеґер висловлювався про майже невідворотну загибель людства і тільки можливість Бога його врятувати
36
Рене Ґенон у тексті оригіналу вживає саме слово «каста», тоді як у подальших працях він вживатиме санскритське слово «варна» (varṇa, колір), адже цей термін є коректнішим за португальське слово «каста» і більш точно відображає реалії традиційного індійського суспільства
37
Цей закон в Елевсінських містеріях представлений символізмом пшеничного зерна; алхіміки зображали його через «гниття» і позначали чорним кольором, що вказував на початок «Великого Діяння»; християнські містики називали цей закон, взятий в одному з його аспектів, «темна ніч душі», що являло собою пристосування цього закону до духовного розвитку на шляху до вищих станів буття; неважко привести й безліч інших подібних прикладів.