Бажаючи повністю відірвати науки від будь-яких вищих принципів під приводом забезпечення їх незалежності, сучасна концепція позбавляє їх всякого глибинного змісту й навіть найменшого інтересу з позицій знання; і це може вести тільки в глухий кут, оскільки вона поневолює науки в безповоротно обмеженій сфері[90]. Ніякий розвиток, що відбувається в такій царині, не призводить до поглиблення знань, як це ввижається декому, навпаки, він залишається абсолютно поверховим і полягає тільки в розчиненні у подробицях, про яке ми вже говорили, та безплідному й обтяжливому аналізі, який може тривати вічність, не просунувшись ні на крок на шляху до істинного знання. Треба додати також, що люди Заходу, як правило, займаються так званою наукою аж ніяк не заради неї самої: вони шукають не самого знання, яким би неповним воно не було, а практичного його застосунку. Щоби переконатись, що це справді так, варто тільки звернути увагу на те, як легко більшість наших сучасників змішує науку та промисловість, та скільки є тих, хто вважає, що інженер втілює сам тип ученого; та це вже стосується іншого питання, яке ми докладніше розглянемо пізніше[91].
У своєму сучасному вигляді наука втратила не тільки глибину, а й ґрунтовність, оскільки прив’язка до принципів давала змогу їй бути причетною до їх сталості тієї мірою, яку допускав сам об’єкт, у той час як, замкнувшись у світі змін, вона більше не може віднайти нічого сталого, що могло би послугувати їй за точку опори; не виходячи більше з абсолютної достовірності, вона зводиться до вірогідності та приблизності, або до чисто гіпотетичних побудов, які є витвором індивідуальної фантазії. Крім того, якщо випадково станеться, що сучасна наука якимись обхідними шляхами все ж зможе прийти до результатів, які здаватимуться узгодженими з деякими свідченнями давніх традиційних наук, було б абсолютно хибним вбачати у цьому підтвердження відсутності необхідності в самих цих свідченнях як таких; такою ж марною була би трата часу на спроби узгодження докорінно відмінних позицій чи встановлення відповідності з гіпотетичними теоріями, які, вірогідно, будуть повністю дискредитовані через декілька років[92]. У межах сучасної науки будь-яке твердження належить виключно царині гіпотез, тоді як постулати «традиційних наук» являють собою різноманітні, втім безсумнівні, наслідки інтуїтивного, а тому й безпомилкового, осягнення істин метафізичного порядку[93]. Ба більше, характерною для сучасного «експерименталізму» є дивовижна ілюзія, згідно з якою теорію можна довести фактами, в той час як насправді однакові факти можна пояснити кількома відмінними теоріями, і навіть найзатятіші поборники експериментального методу, як-от Клод Бернар[94], самі визнали, що можуть інтерпретувати факти виключно з допомогою заздалегідь «складених ідей»[95], за відсутності яких вони залишаться «грубими фактами», позбавленими будь-якого сенсу і наукової цінності.
Оскільки ми повели розмову про «експерименталізм», слід скористатися цією можливістю, щоби відповісти на одне запитання, котре може виникнути з цього приводу: чому експериментальні науки в сучасній цивілізації отримали таке поширення, якого вони не мали за будь-якої іншої? Причина криється в тому, що ці науки пов’язані з чуттєвим та матеріальним світом і є придатними для безпосереднього практичного застосування; їх розвиток, що крокує пліч-о-пліч із тим, що ми б охоче окреслили як «поклоніння фактам», корелює із особливими сучасними тенденціями, в той час як, з іншого боку, попередні епохи не могли відшукати достатніх приводів для власної зацікавленості у цьому та, відповідно, для нехтування знаннями вищого порядку. Треба розуміти, що ми не маємо жодного наміру проголошувати нелегітимність будь-якого пізнання, нехай навіть нижчого порядку; нелегітимним є лише зловживання, яке має місце, коли такі речі поглинають усю людську діяльність, що ми й спостерігаємо сьогодні. Можна навіть збагнути, що в нормальній цивілізації науки, які ґрунтуються на експериментальних методах, так само прив’язані до принципів, що дає змогу їм оволодіти реальною умоглядною цінністю; той факт, що цього не відбулось, свідчить, що увага спрямовувалась у зворотний бік, а також, що навіть у контексті досліджень чуттєвого світу традиційні свідчення давали змогу провадити їх успішніше, зважаючи на відмінні позиції та покладаючись на інші методи.
90
Слід зауважити, що щось подібне сталося і в соціальній сфері, коли сучасні люди спробували відокремити світське від духовного; ми не хочемо сказати, що між цими речами не існує відмінностей, оскільки вони дійсно стосуються різних областей, як метафізика та науки; але через хибу аналітичного складу розуму ми забуваємо, що відмінність не передбачає відокремлення; тому світська влада втрачає свою легітимність, і теж саме можна сказати про науки в інтелектуальній сфері.
91
Блискуче схоплені тенденції розвитку сучасної науки французьким мислителем не втрачають своєї актуальності й майже через сто років
92
На рівні релігії подібне зауваження можна застосувати й до певного роду «апологетики», яка прагне примирити між собою результати сучасної науки, що є абсолютно ілюзорним, порожнім заняттям, яке, більше того, завжди доводиться починати заново, що тягне за собою серйозну небезпеку постановки релігії в залежність від мінливих і ефемерних концепцій, від яких вона має бути абсолютно незалежною.
93
У цьому випадку легко віднайти необхідні приклади; відмітимо лише разючу різницю між концепцією ефіру в традиційній індуїстській космології та тієї ж самою концепцією у сучасній фізиці.
94
Клод Бернар (1813–1878), французький фізіолог, засновник ендокринології
95
Нагадує теорію вроджених ідей, за якою розуму людини властиві ідеї, що не виводяться з досвіду