Ми стверджуємо, що, незалежно від власного об’єкта, будь-яка наука може набути цих ознак тільки за умови, що вона буде сформована відповідно до традиційного духу; необхідно лише брати до уваги ступінь вагомості цих наук, зважаючи на ієрархічний ранг реальностей, із якими вони мають справу. Та, незалежно від цього ступеня, їхній характер та функції визнаються сутнісно схожими в рамках традиційної концепції. Та сказане про науки є справедливим також і для мистецтва загалом, оскільки воно може володіти належною символічною цінністю, що робить його здатним забезпечувати «опору» для мислення, а його норми — подібно до законів, котрі є предметом наук — являють собою відбитки та аплікації фундаментальних принципів; тому кожна нормальна цивілізація має власні «традиційні мистецтва»[105], про які західні сучасники відають не більше, ніж про «традиційні науки»[106]. Насправді нема такої «сфери профанного», яка б суперечила «сфері сакрального»; є лише «профанний підхід» — ніщо інше, як точка зору невігластва[107]. Ось чому, й ми вже говорили про це, припустимо розглядати сучасну «профанну науку» як «вчення невігласів»: знання нижчого порядку обмежене нижчим рівнем реальності та несвідоме всього вищого від нього, вищих цілей, поряд із принципом, який дав би посісти цьому знанню належне місце серед відмінних рівнів цілісного знання, хай навіть і дещо скромне. Безнадійно заточена у відносній та обмеженій сфері, в якій вона хотіла проголосити власну незалежність, обірвавши всякий зв’язок із трансцендентною істиною та вищим знанням, така наука є порожньою та ілюзорною, вона виходить із нічого і ні до чого не приводить.
Цей огляд дасть збагнути, чого ж не вистачає сучасному світу в контексті науки, й що та сама наука, якою він так вихвалявся, є не більш ніж викривлення та занепад істинної науки, якою для нас є «сакральна наука», чи «традиційна наука»[108]. Сучасна наука, з огляду на обмеження знання окремим визначеним порядком, котрий є найнижчим з усіх щаблів реальності — матеріальною та чуттєвою сферою, втратила через таку обмеженість та її наслідки всяку інтелектуальну цінність, принаймні якщо саму інтелектуальність ми будемо розуміти у всій повноті її змісту, відмовившись поділяти «раціоналістичну» помилку, прирівнюючи чистий інтелект до розуму, тим саме зрікаючись інтелектуальної інтуїції. В основі цієї помилки, а також значної частини сучасних похибок, на яких постають усі викривлення науки, лежить «індивідуалізм», котрий є тотожним самому антитрадиційному духові, та численні прояви якого в усіх сферах конституюють один із найважливіших чинників хаосу нашої епохи; тож саме «індивідуалізм» ми зобов’язані тепер розглянути докладніше.
105
Чи не найбільшу увагу традиційному мистецтву присвятив А. Кумарасвамі. Це, наприклад, такі його роботи: «Вступ до індійського мистецтва» (1923), «Елементи буддійської іконографії» (1935), «Філософія християнського та східного мистецтва» (1939). Традиційне мистецтво, як і традиційний символізм, і метафізика є ключовими дослідницькими напрямками традиціоналістичних авторів
106
Мистецтво середньовічний зодчих може бути згадане як особливо визначний приклад «традиційних мистецтв», практика яких, окрім усього іншого, передбачала ще й реальне знання відповідних наук.
107
Щоби переконатися в цьому, досить вказати на наступний факт: космогонія, одна з найбільш «сакральних наук», котра займає місце у всіх книгах одкровення, включно із єврейською Біблією, стала у сучасному світі об’єктом суто «профанних» гіпотез; сфера вивчення в обох випадках одна й та сама, підхід же — кардинально інший.
108
Важлива своєрідна тріада для розуміння науки Р. Ґеноном: істинна наука = сакральна наука = традиційна наука