Тема розриву з традицією потребує подальшого розвитку, бо саме цьому розриву зобов’язаний своїм народженням сучасний світ, і можна сказати, що всі риси цього світу можна звести до однієї — протилежності традиційному духу; зречення традиції передбачає те саме, що й індивідуалізм. Це цілком узгоджується з тим, що ми висловили вище, оскільки інтелектуальна інтуїція та чиста метафізична доктрина є началами кожної традиційної цивілізації; коли ж ці начала заперечуються, так само зрікаються, нехай і неявно, й усіх його наслідків, а також руйнується все, що по праву могло би носити ім’я традиції. Ми бачили, як цей процес відбувався у сфері наук; ми не будемо повертатись до цього, тож перейдемо до розгляду іншої сторони питання, в якій прояви антитрадиційного духу впадають в око ще більшою мірою, адже ці трансформації мали безпосередній вплив на самі західні маси. За часів середньовіччя «традиційні науки» були фактично надбанням нечисленної еліти, а деякі з цих наук були виключною прерогативою закритих шкіл, уособлюючи у такий спосіб істинний «езотеризм»[121]; та з іншого боку, на задньому плані, що уявляється як вторинна сторона релігії, ми маємо мораль, яка вийшла наперед: звідси й виродження до «моралізму», такого помітного в сучасному протестантизмі. Існували явища, паралельні тим, які ми висвітлили у сфері філософії; розпад доктрини, зникнення інтелектуальних елементів релігії привели до неминучих наслідків: почавши з «раціоналізму», нам необхідно перейти до розгляду «сентименталізму»[122], й саме англосаксонські країни забезпечують нас найяскравішими прикладами. У цьому разі мова йде вже не про релігію, нехай і знецінену та спотворену, а про звичайну «релігійність», тобто невиразні сентиментальні пориви, не виправдані реальними знаннями: цьому останньому етапу відповідають теорії, подібні до «релігійного досвіду» Вільяма Джеймса[123], котрий наважився розгледіти в «підсвідомості» засіб, за посередництва якого людина налагоджує зв’язок із божественним. Тут останні продукти релігійного розкладу зливаються з наслідками занепаду філософії: «релігійний досвід» інкорпорується до «прагматизму», в ім’я якого ідея кінцевого Бога визнається «вигіднішою» від ідеї безкінечного Бога, оскільки вона дозволяє існування таких почуттів щодо нього, які можна порівняти з почуттями до вищої людини. Тоді ж із цим зверненням до «підсвідомості» ми приєднуємось до спіритуалізму й усіх «псевдорелігійних» ознак, які ми розбирали в інших роботах. З іншого боку, протестантська мораль, усе більше позбуваючись своєї доктринальної основи, зрештою вироджується до так званої «світської моралі»[124], прибічниками якої є представники різновидів «ліберального протестантизму»[125] та противники будь-якої релігійної ідеї; по суті, всі вони керуються однаковими тенденціями, з тією лише різницею, що не всі однаково просунулись у логічному розвитку всього, що передбачено ними.
Оскільки релігія є формою традиції, антитрадиційний дух не може не бути антирелігійним; він починає з денатурації релігії[126], та, при нагоді, зрештою повністю придушує її. Протестантизм є нелогічним, адже, пориваючись «гуманізувати» релігію, він, попри все, визнає, принаймні теоретично, існування надлюдського елементу, одкровення; він не наважується довершити заперечення, але, перетворюючи одкровення на об’єкт численних дискусій, що цілком ґрунтуються на чисто людських тлумаченнях, він практично нівелює цінність одкровення; й коли ми бачимо людей, які, й надалі йменуючись «християнами», більше не визнають божественну природу Христа, нам здається припустимим вважати, що ці люди, не підозрюючи цього, є ближчими до повного заперечення, ніж до істинного християнства. Та нас не повинні дивувати такі суперечності, оскільки вони є таким же показовим симптомом хаосу й божевілля нашої епохи, як і невпинне дроблення протестантизму є лише одним із численних проявів того розчинення у множинності, котре, як ми вже зазначали[127], повсюдно трапляється у сучасному житті та науці. Також природно, що протестантизм, завдяки живильному духу заперечення, породив той руйнівний «критицизм», який у руках так званих «істориків релігії» перетворився на зброю боротьби проти всіх релігій, та, просуваючи відсутність довіри до інших авторитетів, окрім священних книг, значною мірою посприяв руйнуванню й цього авторитету, тобто того останнього мінімуму традиції, який ще зберігався; повстання проти традиційного духу не могло зупинитися на півшляху[128].
121
Езотеризм (від давньогрецького ἐσωτεριχός — внутрішній) — таємне знання недоступне непосвяченим. Езотеризму протистоїть екзотеризм. Оскільки Р. Ґенон — езотеричний мислитель, у своїх творах він неодноразово і по-різному звертається до тих чи інших езотеричних знань, наголошуючи на їхній принциповій важливості. У назвах його творів може вживатися і саме слово «езотеризм», наприклад, «Езотеризм Данте». Езотеризм від екзотеризму, на думку Ґенона, відрізняє ініціація, тобто посвячення
122
Сентименталізм (від французького sentiment — почуття) — напрям у європейській культурі XVIII столітті, за яким визначальною основою природи людини вважався не розум, а почуття
123
Вільям Джеймс (1842–1910) — американський філософ і психолог, один із видатних представників прагматизму. Згадуючи «релігійний досвід» Вільяма Джеймса, Р. Ґенон має на увазі його роботу «Різноманітність релігійного досвіду: дослідження людської природи» (1902)
124
Р. Ґенон виступає проти надмірного моралізаторства в релігійному житті, оскільки мораль, на його думку, підпорядкована вищим вимірам, до яких дотична людина. Надмірна увага до моралі порушує цю підпорядкованість, сприяючи, врешті-решт, секуляризації
125
Ліберальний протестантизм — один із важливих напрямків у сучасній християнській думці, спрямований на узгодження християнської віри з сучасним науковим знанням
126
Денатурація (латина, denaturare — позбавляти природних властивостей) релігії — позбавлення релігії природних властивостей
127
Про розчинення у множинності йдеться не тільки у «Кризі сучасного світу», а й у «Царстві кількості і знаменнях часу»
128
Тобто традиційний дух на Заході зазнає нападів із різних сторін, дві з яких: це світські кола і протестантські течії