Декілька цих міркувань здаються достатніми для характеристики соціального становища сучасного світу та демонстрації того факту, що в цій царині, як і в усіх інших, вихід із хаосу може бути лише один: відновлення істинної інтелектуальності та становлення нової еліти, якої наразі бракує Заходу, оскільки цим ім’ям неможливо наділити ті декілька присутніх ізольованих та роз’єднаних елементів, які являють собою деякого роду нерозвинені можливості. Ці елементи фактично мають у власному розпорядженні тільки тенденції та прагнення, котрі, поза сумнівом, примусять їх протидіяти духу сучасності, але це не призведе до справжніх результатів; їм не вистачає істинного знання, що приховує у собі непідробні свідчення традиції, того знання, лише невелику частину якого здатний вхопити інтелект, який покладається виключно на власні ресурси, особливо за таких несприятливих у всіх відношеннях обставин. Тому ми бачимо лише окремі зусилля, які часто «збиваються зі шляху» через відсутність принципів та керівництва доктриною; можна сказати, що сучасний світ захищає себе з допомогою власної дисперсії, від якої не вдається втекти навіть його супротивникам. І так триватиме далі, допоки вони стоятимуть на суто «профанній» території, на якій сучасний дух володіє абсолютною перевагою, тому що ця особлива сфера є його власною; та самий факт того, що вони дотримуються такої позиції, є свідченням і досі сильної влади сучасного духу над ними. Ось чому так багато натхненних доброю волею людей все ж не можуть збагнути, що починати потрібно виключно з принципів, та надалі витрачають свої сили в певній відносній сфері, соціальній чи якійсь іншій, де, за наявних обставин, марно сподіватись на досягнення чогось реального та довготривалого. Істинна ж еліта, навпаки, не стала би безпосередньо втручатися в ці сфери та долучатися до зовнішньої дії; вона радше скеровувала би все своїм незримим впливом, котрий що глибший, то менш помітний. Досить згадати могутність навіювань — які ми розбирали вище та котрі, втім, не передбачають ніякої істинної інтелектуальності — щоб уявити, якою буде сила подібного, однак ще більш прихованого впливу, який лине корінням до чистої інтелектуальності, — сила, що не буде утискатися внутрішнім розладом множинності та слабкістю всього хибного й ілюзорного, а натомість посилиться концентрацією на принциповій єдності та ототожнюватиметься із силою самої істини.
Розділ VII
Матеріальна цивілізація
З огляду на все вищесказане стає зрозумілим, що люди Сходу цілком мають рацію, коли критикують західну цивілізацію за те, що вона є цивілізацією виключно матеріальною: вона розвивалася тільки у цьому аспекті, та під яким би кутом зору на неї не дивилися, повсюди будуть присутніми наслідки цієї матеріалізації. Однак нам треба завершити сказане з цього приводу, й передусім прояснити численні значення, в яких припустимо вживати слово «матеріалізм», оскільки, якщо ми використовуємо його для характеристики сучасного світу, люди, котрі не розглядають себе як «матеріалістів» та водночас вважають себе «сучасними», не оминуть можливість протестувати та переконувати себе, що таке ототожнення — справжній наклеп; тому й необхідне роз’яснення, щоб заздалегідь усунути будь-які непорозуміння, що можуть виникнути за таких обставин.
Показово, що слово «матеріалізм» датується тільки XVIII століттям; сам термін був винайдений філософом Берклі[152] для означення будь-якої теорії, яка визнає реальність існування матерії; ледве необхідно наголошувати, що це аж ніяк не предмет нашого інтересу, оскільки ми не порушуємо питання самого такого існування. Дещо пізніше те ж слово набуло вужчого значення, котре й зберігається досі: воно схарактеризувало концепцію, згідно з якою не існує нічого, окрім матерії та всього, що сходить від неї; звісно, необхідно наголосити на новизні цієї концепції та того факту, що вона є сутнісно продуктом сучасного духу, а тому й відповідає принаймні частині властивих йому тенденцій[153]. Та ми наміряємось говорити про матеріалізм в іншому, набагато ширшому та все ж недвозначному розумінні: в такому разі це слово репрезентує цілий незалежний від будь-якої філософської теорії світогляд, у рамках якого вищезгадана концепція є лише одним із ряду його проявів. У рамках цього світогляду перевага, більш чи менш свідомо, надається речам матеріального порядку та пов’язаним із ними проблемам, сама ж ця стурбованість може все ще зберігати певний умоглядний характер чи є суто практичною; навряд хтось стане всерйоз заперечувати, що такою є ментальність переважної більшості наших сучасників.
153
До XVIII століття існували «механістичні» теорії — від грецького атомізму до картезіанської фізики; але ми не повинні плутати «механіцизм» і «матеріалізм», незважаючи на певні спорідненості, які змогли створити своєрідну фактичну солідарність між ними з моменту появи власне «матеріалізму».