Проголосімо це якомога чіткіше: оскільки сучасний дух є абсолютно західним, так само і всіх, хто перебуває під його впливом, навіть якщо самі вони завдячують своїм походженням Сходу, необхідно розглядати як ментально західних, тому що всяка східна ідея залишається для них чужою, а незнання традиційних доктрин може бути єдиним виправданням їхньої ворожості. Що може видатися дивним та навіть суперечливим, так це те, що ті самі люди, які всіма засобами підтримують вестернізацію в інтелектуальній сфері — точніше, у сфері, протилежній істинній інтелектуальності — іноді виступають як противники Заходу у сфері політичній; втім, тут нема чому дивуватися. Саме ці люди націлені на підйом всіляких «націоналізмів» на Сході, а увесь «націоналізм» є обов’язково протилежним традиційному духу[171]; якщо вони і хочуть протистояти іноземному засиллю, то саме за методами Заходу, які західні народи використовують у своїх міжусобицях; можливо, в цьому причина їх існування. Насправді, якщо використання таких методів уже неможливо уникнути, їх реалізація може бути лише справою рук елементів, що втратили всякий зв’язок із традицією; та може статись і так, що ці елементи використовуються лише тимчасово, аби потім бути усуненими разом із самими представниками Заходу. Крім того, досить логічним видається поворот ідей Заходу проти нього ж самого, оскільки вони можуть бути лише чинниками розділення та розорення; саме вони так чи інакше стануть причинами загибелі сучасної цивілізації; і не важливо, як саме це відбудеться — чи внаслідок розбрату між західними народами, чвар між націями та класами, чи, як стверджують деякі, через атаки «вестернізованого» Сходу, або ж причиною стане катаклізм, викликаний «науковим прогресом»; у будь-якому разі перед західним світом не стоять небезпеки, що не були би породжені ним самим.
Єдине питання, яке виникає тут, полягає в такому: чи судиться Сходу, в контексті сучасного духу, пережити лише тимчасову та поверхову кризу, чи Захід потягне за собою все людство у своєму падінні? Складно дати відповідь, що спиралася би на безумовні факти: два протилежні духи існують сьогодні на Сході, і духовна сила, властива традиції та неправильно зрозуміла її противниками, може взяти верх над силою матеріальною, коли та відіграє свою роль, та змусити її зникнути, як світло розсіює темряву; ми навіть скажемо, що духовна сила обов’язково переможе, однак, може статися так, що перед цим настане період цілковитої темряви. Традиційний дух не може загинути, тому що він вищий від смерті та мінливості; однак він може повністю покинути зовнішній світ, і це буде справжнім «кінцем світу». З усього вищесказаного слідує, що реалізація цієї можливості в недалекому майбутньому не така вже неймовірна; в безладі, який нині, вийшовши із Заходу, заполоняє Схід, ми можемо побачити той «початок кінця», провісник моменту, коли, відповідно до індуїстської традиції, вся сакральна доктрина закриється в мушлі, що дасть змогу залишитись їй незайманою до зорі нового світу.
Та облишмо передбачення і погляньмо на поточні події: безсумнівно, Захід вторгається всюди; на початку він концентрував свої зусилля виключно на матеріальній сфері, яку він здобув у жорстоких завоюваннях або торгівлею чи захопленням ресурсів народів; але сьогодні він рушив далі. Люди Заходу, яких повсякчас живила потреба у прозелітизмі, такому характерному для них, зуміли нав’язати іншим свій антитрадиційний та матеріалістичний дух; тож тоді як перша форма вторгнення фактично сягає лише тілесного, то друга отруює розум та вбиває духовність; перше вторгнення підготувало ґрунт для другого, уможлививши його, так що тільки за посередництва грубої сили Захід зумів нав’язати себе всюди, і не могло бути інакше, адже виключно в цій сфері міститься єдина реальна вищість його цивілізації, що здається нижчою під будь-яким іншим кутом зору. Вторгнення Заходу — це вторгнення матеріалізму в усіх його формах, і воно не може бути інакшим; усі його лицемірні личини, всі «моралістичні» відмовки, всі «гуманістичні» декламації, як і хитрощі пропаганди, котра знає, як приховати свої руйнівні наміри, — всі вони нездатні вдіяти бодай щось проти цієї істини, заперечувати яку можуть лише наївні та безпосередньо зацікавлені в успіху цієї воістину «сатанинської» справи люди[172].
171
Зазвичай ключові традиціоналістичні мислителі, починаючи від Р. Ґенона, або негативно ставляться до питань націй і націоналізму, або їх не піднімають
172
Сатана, у перекладі з івриту, означає «противник», тобто той, хто все перевертає догори ногами і певним чином спотворює сенси; це дух заперечення й повалення, який ототожнюється з тенденцією низхідною, «інферіоризуючою», в етимологічному сенсі, тією самою, яку наслідує суще в процесі матеріалізації, згідно з яким відбувається весь розвиток сучасної цивілізації.