Дивовижно, але саме в тому моменті, в якому ми можемо спостерігати повсюдне вторгнення Заходу, деякі люди намагаються вбачати страхітливу небезпеку, що полягає у вдаваному проникненні східних ідей на той-таки Захід; як слід тлумачити це нове непорозуміння? Незважаючи на наш намір обмежитися тільки міркуваннями загального порядку, ми не можемо не сказати тут декілька слів про працю «Захист Заходу» (Défense de l’Occident), нещодавно опубліковану мсьє Анрі Массісом[173], яка є одним з найпоказовіших проявів такої духовної ситуації. Ця книжка повна плутанини і навіть відвертих протиріч, і вона вчергове свідчить, якою мірою ті, хто волів би протистояти сучасному хаосу, не здатні робити це справді дієво, оскільки й самі вони не зовсім ясно розуміють, проти чого збираються боротися. Автор подекуди навмисно підкреслює, що в його наміри не входять нападки на істинний Схід: та якби він дійсно піддав критиці «псевдосхідні» фантазії, тобто ті суто західні теорії, що поширюються під оманливими вивісками та які є лише одним із продуктів сучасного дисбалансу, тоді він заслуговував би тільки на наше схвалення, особливо з огляду на той факт, що ми самі задовго до нього вказали на реальну небезпечність та інтелектуальну беззмістовність таких речей. Однак, на жаль, він не зупиняється на цьому та вважає за необхідне приписати Сходу концепції, що є ледве кращими за ці; в цьому він спирається на цитати, почерпнуті з деяких більш чи менш «офіційних» сходознавців[174], у яких східні доктрини, як це зазвичай і буває, викривляються до карикатурності; що би він сказав, якби хтось скористався схожою процедурою щодо християнства та намагався судити його на підставі праць академічних «гіперкритиків»? Та саме цим він займається стосовно доктрин Індії та Китаю, ще й, на додачу, погіршуючи справу тим, що західні дослідники, свідоцтва яких він приводить, не володіють безпосереднім знанням цих доктрин, тоді як ті їхні колеги, котрі займаються християнством, повинні хоча би деякою мірою знатися на ньому, навіть якщо їхня ворожість до всього релігійного стає на заваді істинного пізнання. До того ж з цього приводу необхідно зазначити, що часом ми стикалися з труднощами у справі переконання представників Сходу в тому, що дослідження того чи того сходознавця є лише результатом його цілковитої некомпетентності, а не свідомого і навмисного умислу — настільки сильно відчувається та властива антитрадиційному духу ворожість; і ми з радістю запитали би мсьє Массіса, чи він дійсно вважає доречним нападати на інші традиції, в той час як ми воліли би відновити її у себе вдома? Ми кажемо про «доречність», оскільки всі дискусії розгортаються ним на рівні політики; ми ж дивимось на речі під іншим кутом, із позицій чистої інтелектуальності, тому єдине питання, яким ми переймаємось, — питання істини; але така точка зору є надто безпристрасною та спокійною, щоб задовольнити полемістів, і ми навіть сумніваємось, що як для таких питанню істини може бути відведене вагоме місце серед їхніх турбот[175].
Мсьє Массіс нападає на так званих «східних пропагандистів», хоча подібна формула містить у собі протиріччя, оскільки, як ми вже неодноразово зазначали, любов до пропаганди є суто західним явищем; і вже це вказує на певне нерозуміння. Серед згаданих пропагандистів можна виділити дві групи, першу з яких складають лише західні народи: зарахування німців і росіян до представників східного духу було би комічним, якби воно не свідчило про повне невігластво щодо розуміння природи справжнього Сходу; деякі зауваження автора з приводу цієї групи дійсно не позбавлені підстав, але чому б тут не називати речі своїми іменами? До тієї ж першої групи ми би додали англосаксонських «теософів»[176] і основоположників інших подібних сект, які користуються східною термінологією тільки для того, щоб збити з пантелику простаків і невігласів, бо за нею ховаються ідеї, такі ж чужі традиційному Сходу, наскільки ж і близькі сучасному Заходу; крім того, вони є небезпечнішими за звичайних філософів, що зумовлюється їх претензіями на «езотеризм», яким вони насправді не володіють, та який симулюють, щоб приваблювати до себе уми, котрі шукають дещо відмінне від «профанних» спекуляцій та не знають, де знайти опору в розпал сучасного хаосу; ми трохи здивовані, що мсьє Массіс дуже мало говорить про це. Що ж стосується другої групи, знаходимо там тих самих «вестернізованих» представників Сходу, про яких ми згадували дещо раніше, вони настільки ж необізнані у реаліях істинних східних ідей, як і представники попереднього типу, і тому абсолютно неспроможні поширити їх на Захід — навіть за наявності такого бажання; та сама ціль, яку вони переслідують, є відмінною, оскільки вона полягає у знищенні самих цих ідей на Сході та у тому, щоб презентувати Заходу тепер уже модернізований Схід, облаштований відповідно до теорій, яким навчають у Європі та Америці. Будучи справжніми агентами найшкідливішої групи з усієї західної пропаганди, котра безпосередньо нападає на інтелект, вони небезпечні саме для Сходу, а не для Заходу, відображенням якого вони є. Мсьє Массіс не згадує жодного представника істинного Сходу, зробити йому це було б, звісно, непросто, тому що вони йому банально невідомі; неспроможність навести бодай один приклад східного представника, котрий би не був «вестернізованим», повинна була змусити його до роздумів та переконати в тому, що «східні пропагандисти» насправді не існують.
173
Анрі Массіс (1886–1970) — французький консервативний есеїст, літературний критик й історик. У 1960 році його було обрано до Французької академії. Не дивлячись на те, що книжка «Захист Заходу» вийшла у тому самому році, що і «Криза сучасного світу», тобто у 1927 році, Р. Ґенон встигає на неї відреагувати. Власне, більша частина розділу «Вторгнення Заходу» (назва розділу як антитеза до назви книжки Массіса?) присвячена критиці Р. Ґеноном поглядів А. Массіса у «Захисті Заходу». Не виключено, що останній розділ «Кризи сучасного світу» Ґенон додав або істотно змінив, саме завдяки необхідності зафіксувати свою реакцію на щойно видану книжку Массіса. Це вказує на важливість як змісту «Захисту Заходу», так і реакції Ґенона
174
На жаль, зі змісту речення не зрозуміло, кого мав на увазі Р. Ґенон, пишучи про «офіційних сходознавців». Водночас відомо про невдалу спробу французького мислителя реалізувати себе як академічного індолога. Раніше ми згадували його відхилену докторську дисертацію. Зробив це французький індолог Сильвен Леві (1863–1935). Не виключено, що згадана обставина вплинула на подальше негативне ставлення Ґенона до сходознавчої академічної спільноти загалом
175
Ми знаємо, що мсьє Массіс знайомий із нашими працями, але він ретельно втримується від будь-яких алюзій на них, оскільки вони йтимуть врозріз із його тезами; такій процедурі направду бракує відвертості. Крім того, ми думаємо, що нам залишається лише привітати себе з цим мовчанням, яке дозволяє уникати неприємної полеміки, пов’язаної з речами, які за своєю природою мають залишатися поза дискусіями; завжди є щось болісне у спогляданні «профанного» непорозуміння, хоча істина «сакральної доктрини», безумовно, є надто високою, щоби зазнавати нападів.
176
Теософське товариство (або навіть рух) зробило свій помітний внесок у розвиток сходознавства у світі і в процес здобуття Індії незалежності. В сучасній Індії Теософське товариство користується повагою і продовжує свою діяльність