Ці пояснення були вкрай доречними, адже є речі, які повинні бути сказаними; та довший розгляд цієї теми був би марнуванням часу, оскільки теза про «захисників Заходу» насправді надто хитка і непослідовна. Якщо ми на мить відмовились від стриманості, яку зазвичай проявляємо щодо окремих особистостей, аби згадати мсьє Анрі Массіса, то передусім тому, що в загальному контексті він репрезентує одну зі сторін сучасної ментальності, яку нам також слід прийняти до відома в цьому дослідженні про стан сучасного світу. Як міг цей «традиціоналізм» нижчого порядку, з його обмеженістю, браком розуміння та який, можливо, навіть цілком штучний, дійсно протистояти духу, з яким його споріднює така кількість упереджень? В обох випадках спостерігається фактично однаковий брак знання істинних принципів; єдина схильність заперечувати все, що виходить за межі якогось певного горизонту; спільна неспроможність осягнути спосіб існування інших цивілізацій і однакові упередження греко-латинського «класицизму». Ця форма недостатньої реакції цікавить нас лише тим, що вона є свідченням певного почуття невдоволеності поточною ситуацією, яке побутує в середовищі деяких наших сучасників; існують й інші прояви цього невдоволення, котрі могли би рушити ще далі, в разі спрямування у правильне русло; втім, станом на сьогодні все ще досі хаотично, й важко припустити, що вийде у підсумку. Однак, деякі прогнози в цьому контексті можуть виявитись не повністю марними; оскільки ж вони тісно переплітаються з долею сучасного світу, вони водночас можуть послугувати нам і за висновки поточного дослідження, адже можна зробити такі висновки, не даючи приводів для атак із боку «профанного» невігластва необережними міркуваннями, які неможливо підтвердити звичними засобами. Ми не належимо до тих, хто вважає, що про все можна говорити без розбору, щонайменше тоді, коли ми виходимо зі сфери чистої доктрини, аби прийти до її використання; тут необхідними будуть деякі застереження та питання доцільності, які неодмінно порушаться; та ці законні й навіть конче потрібні застереження не мають нічого спільного з дитячими страхами, що виникають із простого невігластва, що нагадує невігластво людини, яка, як у загальновідомому індуїстському вислові, «приймає мотузку за змію»[178]. Подобається це комусь чи ні, але те, що повинне бути сказаним, підлягає диктату обставин; ні зусилля одних, ані неконтрольована ворожість інших не стануть цьому на заваді, так само як і брак терпіння у тих, хто, гнаний лихоманкою метушні сучасного світу, волів би знати все й одразу, не зможе зробити так, щоби певні речі розкрилися раніше, ніж їм судилося; останні можуть принаймні тішити себе думками, що прискорений перебіг подій неодмінно принесе їм доволі швидке задоволення, Тож нехай тоді їм не доведеться шкодувати, що вони недостатньо підготувались для здобуття знання, якого вони шукали радше з ентузіазмом, ніж із істинною проникливістю!
178
Порівняння мотузки зі змією було одним із найулюбленіших для індійських середньовічних філософів, наприклад, Шанкари (788–820)