Ці попередні зауваження покликані полегшити розуміння викладених нижче міркувань. В інших роботах ми вже неодноразово мали нагоду покликатися на «циклічні закони»[8]; можливо, складність полягатиме у тому, щоб дати повний їх виклад у формі, яку легко зрозуміє західний розум. Однак людина, яка прагне осягнути справжній характер сучасної епохи та усвідомити її місце у світовій історії, повинна володіти принаймні деякою інформацією з цього предмета. Саме тому ми почнемо з демонстрації — характерні ознаки нашої епохи дійсно збігаються з тими, які традиційні вчення приписували відповідному періоду; це також дасть змогу нам зрозуміти — те, що розцінюється як аномалія та хаос з одного боку, є необхідним елементом всеохопного порядку та неминучим наслідком законів, що керують розвитком усіх проявів. Однак, відразу зауважимо, що це аж ніяк не достатня підстава для того, щоб пасивно слідувати хаосу та мороку, які торжествують у цей момент, оскільки в такому випадку мовчання було би найкращим вибором. Навпаки, потрібно докладати якомога більших зусиль, аби підготувати вихід із цього «темного віку», численні ознаки якого свідчать, що цей кінець порівняно близько, якщо ми ще не стоїмо на його порозі. Це також є необхідним елементом порядку речей, адже рівновага є результатом одночасної дії двох протилежних тенденцій; якщо одна з них припинить діяти, рівновага вже ніколи не буде відновлена, а сам світ зникне. Та подібне припущення нереальне, тому що дві умови протилежності не володіють значенням окремо одна від одної, і всупереч видимій стороні речей можна бути впевненим, що часткове й тимчасове порушення рівноваги в кінцевому підсумку існує тільки заради досягнення загальної рівноваги.
Розділ I
Темний вік
Індуїстська доктрина вчить, що людський цикл, якому вона дає назву манвантара[9], ділиться на чотири віки[10], що слугує відображенню такої кількості етапів поступового затемнення примордіальної духовності[11]; це ті самі періоди, які у стародавній західній традиції отримали назви Золотого, Срібного, Бронзового та Залізного віків[12]. Нині ми перебуваємо у четвертій епосі, в калі-юзі, або «темному віці», у ній провели понад шість тисяч років[13], тобто ми тут із часів, які передують подіям, відомим із «класичної» історії. Відтоді істини, які раніше були доступними всім людям, ставали дедалі прихованішими та недосяжнішими; тих же, хто володіє ними, стає все менше. І навіть якщо скарб «нелюдської» споконвічної мудрості ніколи не може бути остаточно втраченим, вони все ж оточують себе дедалі більш непроникними завісами, що приховують їх від поглядів та ускладнюють їх розкриття. Ось чому скрізь, нехай і в різних формах, ми натрапляємо на єдину тему дечого втраченого — принаймні щодо зовнішнього світу — що тепер повинні віднайти шукачі істинного знання; однак сказано також, що приховане у цей спосіб стане знову видимим наприкінці цього циклу, котрий, завдячуючи неперервності, що сполучає речі між собою, стане водночас і початком нового циклу.[14]
Безперечно, постане питання, чому циклічний розвиток проходить саме в низхідному напрямку, від вищого до нижчого, що саме по собі, як ми легко помітимо, є запереченням ідеї «прогресу»[15] в сучасному її розумінні? Причина полягає в тому, що розвиток будь-якого прояву обов’язково передбачає віддалення від принципу, з якого він виходить; починаючи у найвищій точці, він неминуче тяжіє донизу, й так само, як у випадку з важкими тілами, швидкість його руху постійно збільшується, доки він не досягне точки зупинки. Це падіння можна було б охарактеризувати як матеріалізацію, яка прогресує, оскільки виразом принципу є чиста духовність; ми кажемо саме про вираз, а не принцип, тому що він як такий, що перебуває поза будь-якими протилежностями, не може бути описаним жодним терміном, кожен із яких, здається, передбачає деяку опозицію. Ба більше, такі слова, як «дух» і «матерія», позичені нами із західної мови з міркувань зручності, ледве наділені для нас цінністю більшою від символічної; в будь-якому разі, їх можна привести у відповідність до поставленого питання лише за умови, що ми відкинемо спеціальні інтерпретації, дані їм сучасною філософією, чий «спіритуалізм» та «матеріалізм»[16] є, на нашу думку, лише двома компліментарними формами, обидві з яких ледве стануть у пригоді тим, хто прагне піднятись над цими умовними підходами. Та оскільки ми не збираємось впадати тут у чисту метафізику, в разі прийняття всіх необхідних запобіжних заходів, що дадуть змогу уникнути двозначності, та якщо сутнісні принципи не зникатимуть із поля нашого зору, ми все ж зможемо дозволити собі використання цих термінів, котрі, хоча й недосконалі, зрештою значно спрощують розуміння речей — тією мірою, якою уникнення їх денатурації можливе.
8
До властивої індуїзму циклічності Р. Ґенон звертається, починаючи зі своєї першої, окремо виданої роботи «Вступ до вивчення індуїстських учень» (1921). Ця робота — не захищена докторська дисертація французького мислителя
9
Манвантара (санскрит, manvantara — manv-antara, доба Ману)— термін, властивий космології індуїзму (або ж санскрит, sanātana-dharma, санатана-дгарма, вічна дгарма, закон), яким позначається період чи доба Ману, першопредка людей
10
Тобто чотири юґи (санскрит, yuga, ярмо) — ще один термін, властивий космології індуїзму, яким позначаються чотири послідовні світові періоди: сатья- або крита-юґа тривалістю 1728000 років, трета-юґа тривалістю 1296000 років, двапара-юґа тривалістю 864000 років і калі-юґа тривалістю 432000 років. Кожна наступна юґа характеризується більшим ступенем занепаду, який позначається не тільки на зменшенні тривалості юґи, а і на всебічному занепаді, відпадінні від Першопринципів. Чотири юґи утворюють магаюґу, тобто велику юґу. 1000 магаюґ дорівнюють одній кальпі або ж одному дню Брагми, який входить до трійці верховних індуїстських божеств. Одна кальпа нараховує чотирнадцять манвантар. Ніч Брагми триває стільки, скільки і день. Рік Брагми — це 360 його днів і ночей. Життя Брагми триває 100 його років, що дорівнює існуванню одного космічного циклу. Потім наступає ніч Брагми, яка триває 100 його років. Після чого розпочинається новий космічний цикл
11
Не виключено, що уявлення про примордіальну духовність або традицію Р. Ґенон міг запозичити від Альбера-Ежен Пюйу, графа де Пувурвіля (1861–1939/1940; він же Матжіої), одного зі своїх учителів
12
Наприклад, у «Роботах і днях» давньогрецького поета Гесіода (кінець VIII — початок VII ст. до н.е.) згадується про золоте, срібне, мідне і залізне покоління людей
13
Калі-юґа (санскрит, kali-yuga) — доба або період демона Калі, найбільшого занепаду в історії людства, яка, відповідно до санатана дгарми, розпочалася у 3102 році до н.е. Тобто на час написання «Кризи сучасного світу» шість тисяч років від початку калі-юґи ще не минуло
14
На особливість літературного стилю Р. Ґенона неодноразово звертали увагу як його біографи, так і дослідники. Довгі речення властиві його викладу
15
Заперечення ідеї прогресу — одна з наріжних ідей Р. Ґенона і всього подальшого традиціоналізму
16
Ці два явища, які виникли у XIX столітті в Європі, Р. Ґенон відносив до найяскравіших сучасних проявів занепаду. Критиці спіритуалізму він присвятив окрему роботу «Омана спіритів» (1923)