Якою би не була причина, та у VI столітті до нашої ери майже всі народи пережили істотні зміни; характер цих змін, однак, варіювався залежно від кожної окремої країни. В деяких випадках це були прояви реадаптації традиції до умов, відмінних від тих, які побутували раніше, реадаптації в суто ортодоксальному сенсі; це прослідковується у Китаї, де доктрина, яка на початку складала єдине ціле, розділилася на дві окремі частини: даосизм еліт, із його чистою метафізикою та традиційними науками суто умоглядного штибу, та конфуціанство, спільне для всіх поза будь-якими відмінностями, котре охоплювало сферу практичного, й особливо соціального, вжитку[20]. Перси теж пережили реадаптацію маздеїзму, оскільки саме цим часом датується епоха останнього Зороастра[21]. В Індії ж зародився буддизм, котрий, яким би не був його оригінальний характер[22], принаймні в деяких своїх відгалуженнях був приречений повстати проти традиційного духу, аж до заперечення будь-якої влади, що породило би справжню анархію в етимологічному сенсі слова, тобто «відсутність принципу» як в інтелектуальній, так і в соціальній сферах[23]. Дуже цікаво, що в Індії не збереглись пам’ятки, які хронологічно передували би цьому періоду, і це дає змогу сходознавцям — котрі прагнуть віднайти витоки всього саме в буддизмі, значущість якого вони звикли перебільшувати — послуговуватись цим фактом для підтвердження власних аргументів; однак пояснення є вкрай простим: усі попередні споруди будувалися з деревини, тож вони зникли у природний спосіб, не залишивши по собі жодного сліду[24]; але правильно те, що такі зміни у способах будівництва обов’язково відповідають глибокій модифікації загальних умов людського існування[25].
По мірі наближення до Заходу ми виявляємо, що той самий період був для євреїв часом вавилонського полону; однак, можливо, фактом, що найбільш вражає серед того, що ми спроможні віднайти, є те, що короткого періоду — всього сімдесят років — виявилося досить, аби вони втратити власне письмо, оскільки у подальшому сакральні тексти доводилося реконструювати із застосуванням символів, які значно відрізнялися від тих, що були в ужитку до того часу. Ми могли б навести безліч прикладів подій, пов’язаних із тим часом, та лише зазначимо, що у випадку Риму саме тут розміщений початок «історичного» періоду його існування, який слідував за «легендарною» епохою царів. Також є відомості, хоча й досить непевні, що в цей самий час відбувались істотні зрушення в середовищі кельтських народів; але, не вдаючись до розгляду подробиць, ми переходимо до Греції. Для неї VI століття також стало вихідною точкою так званої «класичної» цивілізації, якій сучасні дослідники приписують «історичний» характер, у той час як усі попередні періоди залишаються такими маловивченими, що й надалі вважаються легендарними, хоча нещодавні археологічні розкопки не викликають жодних сумнівів, що справжня цивілізація існувала ще задовго до цих часів. До того ж у нас є всі підстави вважати, що ця перша еллінська цивілізація в інтелектуальному контексті була в рази цікавішою за свою наступницю, а відносини між ними були деякою мірою аналогічними тим, що існують між середньовічною та сучасною Європою. Проте, слід зазначити, розрив не був аж таким радикальним, як у випадку останніх, оскільки мала місце принаймні часткова реадаптація традиційного порядку, головним чином у сфері «містерій». Тут ми можемо згадати піфагореїзм, що являв собою реставрацію раннього орфізму в новій формі, очевидні зв’язки якого з дельфійським культом гіперборейського Аполлона дають змогу формувати припущення щодо сталої та неперервної спадкоємності однієї з найдавніших людських традицій. Та, з іншого боку, невдовзі з’явилося дещо небачене, що в майбутньому було приречене справити негативний вплив на весь західний світ: ми хочемо поговорити про цю особливу форму мислення, яка колись була названа «філософією»; і цей момент є досить важливим, щоби змусити нас зупинитись на ньому докладніше.
20
Даосизм і конфуціанство Р. Ґенон відносить до традиційних учень, до китайських традицій
21
Слід зауважити, що ім’я Зороастр фактично вказує не на окрему особистість, а на функцію, водночас пророчу та законодавчу; існувало кілька Зороастрів, які жили в різні епохи; вірогідно, ця функція могла мати колективний характер, так само як у випадку В’ясадева в Індії, а також у Єгипті, де те, що приписувалось Тоту та Гермесу, репрезентувало роботу всієї жрецької касти.
22
Питання буддизму не таке просте, як це може здатися, судячи з цього стислого огляду; цікаво відмітити, що, хоча індуїсти, з точки зору своєї традиції, завжди засуджували буддистів, численні їх представники, втім, сповідують велику повагу щодо Будди, деякі навіть вбачають у ньому дев’яту аватару, а інші ототожнюють його із Христом. У поточній формі існування буддизму необхідно розрізняти дві його форми: махаяну та хінаяну, або ж «велику колісницю» та «малу колісницю»; загалом, можна сказати, що буддизм, який побутує за межами Індії, разюче відрізняється від своєї оригінальної індійської форми, яка почала швидко втрачати позиції після смерті царя Ашоки та повністю зникла через кілька століть.
23
Згодом, завдяки спілкуванню з іншим видатним представником традиціоналізму, Анандою Кумарсвамі (1877–1947), Ґенон змінить своє ставлення до буддизму. Завдяки чому він почне розглядати буддизм в якості одного з традиційний учень, однієї з індійських традицій.
Час, у який виник історичний буддизм, сучасна академічна наука може розглядати як повстання кшатріїв проти влади брагманів; викликом шраманів (санскрит, śramaṇa), тобто аскетів і перших філософів Індії. Як буддійська традиція, так і дослідники-буддологи вважають, що Будда походив зі спорідненої з кочовиками-саками кшатрійської родини і навчався в учителів-шраманів
24
Така ситуація властива не лише для Індії і так само зустрічається на Заході; з цієї ж самої причини ми не бачимо решток галльських міст, існування яких, проте, безсумнівне, що підтверджується сучасними свідченнями; але й тут сучасні історики, посилаючись на відсутність збережених пам’яток, намагаються зобразити галлів як дикунів, що проживали в лісах.
25
На зміни у способах будівництва, які відображають глибинні зміни у розвитку людства, Р. Ґенон звертатиме увагу і в інших своїх роботах, наприклад, у статтях, які увійшли до збірки «Фундаментальні символи священної науки» (1962)