— Добре, приїжджай. Але я не хочу повторення попереднього разу! Тож без базікання під час гри, жодних коментарів, що гравці мають сексуальний вигляд у щитках для ніг. Та, найважливіше, жодних запитань, чи то вони мають лише захист паху, чи то ще й труси. Зрозуміло?
Еріка стримала сміх і серйозним голосом сказала:
— Чесне скаутське, Дане.
Він пробурмотів:
— Ти ніколи не була скаутом.
— Ага, так і є.
І вона натиснула «відбій».
Дан і Пернілла жили в одному з порівняно нещодавно побудованих будинків рядової забудови у Фалькелідені. Будинки розташовувалися прямими рядами вгору вздовж пагорба Рабе й були такими схожими, що їх заледве можна було відрізнити один від одного. Це був популярний район для сімей із дітьми, передусім тому, що тут не було виду на море, і відповідно будинки не коштували так дорого, як ті, що були до моря ближчі.
Був дуже холодний вечір, щоб прогулюватися, але автомобіль рішуче відмовлявся рухатися піщаним схилом. З глибоким полегшенням вона нарешті повернула на вулицю Дана й Пернілли.
Еріка натиснула на дзвінок, і за дверима одразу почувся тупіт дрібненьких ніг. Секундою пізніше їх відчинила маленька дівчинка в нічній сорочці — Лісен, найменша дочка Дана та Пернілли. Ревнощі переповнювали Малін, середню дитину, тому, що Лісен несправедливо дозволили відчинити Еріці двері. Суперечка не закінчилася, доки рішучий голос Пернілли не почувся з кухні. Белінді, найстаршій дівчинці, було тринадцять, і Еріка бачила її внизу біля ковбасного кіоску Аке в компанії кількох довговолосих хлопців на мопеді, коли проїжджала повз площу. Імовірно, батьки вже перестали тримати її під контролем.
Після того, як кожна з дівчат отримала свою порцію обіймів, вони зникли так само швидко, як і з’явилися, і нарешті Еріка мала змогу спокійно зняти верхній одяг.
Пернілла стояла на кухні й готувала їжу: на ній був фартух із написом великими літерами «Поцілуй кухарку», а щоки палали від задухи, що панувала тут. Здавалося, вона була в самому розпалі приготування їжі й лише розгублено помахала Еріці рукою, перш ніж знову повернулася до каструль та сковорідок, що пахкали парою й шипіли. Еріка зайшла до вітальні й була впевнена, що побачить там Дана, який умостився на дивані, закинувши ноги на скляний столик і затиснувши в правій руці пульт від телевізора.
— Привіт! Я бачу, що чоловік-шовініст сидить і байдики б’є, поки благовірна потопає у власному поті на кухні.
— Приві-і-іт! Так, ти ж знаєш, чоловік лише вказує, де має стояти шафа, і міцною чоловічою рукою керує будинком. З жінками переважно тільки так і треба поводитися.
Тепла усмішка Дана суперечила його словам, і Еріка знала, що той, хто керує будинком Карлссонів, — це в будь-якому разі не Дан.
Вони швидко обнялися, і вона сіла на чорний шкіряний диван і, наче в себе вдома, поклала ноги на скляний столик. Вони дивилися новини на четвертому каналі в приємній тиші, і Еріка вже не вперше задумалася про те, яким було б її життя, якби вони з Даном були разом.
Дан був її хлопцем і першим великим коханням. Вони були разом протягом усього періоду навчання в гімназії й не розлучалися три роки. Але мали різні пріоритети в житті. Дан хотів залишитися у Ф’єлльбацці й заробляти на хліб риболовлею, як його батько та дідусь, а Еріка не могла дочекатися, коли зможе переїхати звідти й урятуватися від тамтешньої задухи. Вона завжди знала, що її майбутнє очікує на неї десь в іншому місці.
Вони намагалися зберегти стосунки: певний час Дан жив у Ф’єлльбацці, а Еріка — у Ґетеборзі. Але їхні життя пішли різними шляхами, і після болісного розриву їм згодом поступово вдалося побудували дружні взаємини, які майже за п’ятнадцять років стали сильними та щирими.
Пернілла з’явилася в житті Дана, наче теплі й утішливі обійми у важчі часи, коли він усе ще намагався звикнути до думки, що вони з Ерікою не мають спільного майбутнього. Вона була поруч, коли він найбільше потребував підтримки, і боготворила його так, що це заповнювало ту порожнечу, яку залишила по собі його колишня. Еріці було боляче бачити його разом з іншою, але згодом вона усвідомила, що це неминуче й так чи інакше станеться рано чи пізно. Життя не закінчувалося.
Тепер у Дана та Пернілли було троє спільних дітей, і Еріці здавалося, що за цей час вони побудували теплі стосунки, сповнені невичерпного кохання. Та інколи вона почувалася ніяково поряд із Даном.
Спочатку Еріці та Дану було непросто залишатися друзями. Пернілла повсякчас обороняла та ревнувала свого коханого й сприймала Еріку з глибокою підозрою. Повільно, але впевнено Еріці вдалося переконати Перніллу в тому, що вона не зазіхає на її чоловіка, і навіть якщо вони ніколи не стануть найкращими друзями, то все одно матимуть щирі стосунки одне з одним. Не менш важливим було те, що дочки Дана й Пернілли дуже любили Еріку. Вона навіть стала хрещеною Лісен.
— Їжа готова.
Вони встали з дивана й зайшли на кухню, де Пернілла вже ставила гарячу каструлю на стіл. Поруч було лише дві тарілки, і Дан поглянув на свою дружину, здивовано звівши брову.
— Я поїла з дітьми. Ви їжте, а я маю простежити, щоб вони лягли спати.
Еріка почувалася ніяково через те, що Пернілла вчинила так заради неї, але Дан лише знизав плечима й почав безтурботно накладати в тарілку величезну порцію страви, схожої на соковите рибне рагу.
— Як твої справи? Ми тебе не бачили вже кілька тижнів.
Його голос був радше схвильований, аніж звинувачувальний, і Еріка однаково відчувала докори сумління через те, що вчинила погано й останнім часом не давала про себе знати. Так багато було різних клопотів.
— Так, уже краще, ніж було. Але тепер, здається, про будинок уже можна забути, — сказала Еріка.
— Як так? — Дан здивовано поглянув на неї, відірвавши погляд від тарілки. — Ви з Анною любили цей будинок і завжди могли дійти згоди.
— Ми — так. Ти забув, що Лукас також долучився до цієї справи. Він має нюх на гроші й не може втратити такого шансу. Він ніколи не брав до уваги думку Анни, і, гадаю, ця ситуація не виняток.
— От чорт! Якби я тільки дістався до нього темної ночі, він би потім не був таким чванливим.
Він сильно вдарив кулаком по кухонному столу, і Еріка ні на хвилину не засумнівалася в тому, що він зміг би дати Лукасові добрячого прочухана, якби хотів. Ще підлітком він був міцної статури, і важка робота на рибальському судні ще більше сформувала його м’язи, але м’якість у його очах суперечила образу кремезного чоловіка. Він ніколи не підіймав руки на жодну живу істоту, і Еріка це знала.
— Я не говоритиму забагато, поки напевне не знатиму свого правового становища. Завтра зателефоную Маріанне, моїй подрузі, яка працює адвокатом, і дізнаюся, як можна завадити продажу, але сьогодні ввечері я хочу просто не думати про це. До того ж останнім часом у мене сталося дещо інше, що зробило мої матеріальні справи просто не вартими уваги.
— Так, я чув про те, що сталося. — Він замовк. — Як воно, когось побачити ось так?
Еріка задумалася, як відповісти.
— Сумно й водночас жахливо. Я сподіваюся, що ніколи більше на стану свідком такого.
Вона розповіла про статтю, яку погодилася написати, і розмову з чоловіком Александри та її колегою. Дан мовчки слухав.
— Я не розумію, чому вона відгородилася від найважливіших людей у своєму житті. Ти б бачив її чоловіка: він боготворив її. Хоча таке трапляється з багатьма: вони всміхаються й випромінюють радість, а насправді мають безліч турбот і проблем.
Дан різко перебив її:
— Агов, гра почнеться приблизно за три секунди, і я охоче оберу хокейний матч, аніж твої псевдофілософські витребеньки.
— Тобі це не загрожує. Та й я взяла із собою книжку на випадок, якщо матч виявиться нудним.
Очі Дана були сповнені жаху, і тільки з погляду Еріки він зрозумів, що вона лише кепкує з нього.
Щойно вони зайшли до вітальні, як почався матч.
Маріанне відповіла вже після першого гудка.
— Маріанне Сван.
— Привіт, це Еріка.
— Привіт, давно не спілкувалися. Як добре, що ти зателефонувала. Як справи? Я багато думала про тебе.