— Я знаю, що ти не маєш права говорити про деталі справи, але чи можеш сказати: ви маєте хоч якусь зачіпку, яка допоможе знайти вбивцю?
— Ні, маю сказати, що наше розслідування поки стоїть на місці. Бодай якась ідея зараз дуже вітається.
Він зітхнув і провів пальцем по краєчку бокала. Еріка знову завагалася.
— Я маю дещо цікаве.
Еріка потягнулася за сумкою й почала в ній шарудіти. Незабаром вона дістала зім’ятий аркушик і розклала його на столі. Патрик узяв його до рук і вирівняв. На одному подиху він прочитав написане і, коли закінчив, спантеличено звів брови.
— Як це пов’язано з Алекс?
— Я також сушу мізки над цим. Я знайшла ось цю статтю в шухляді комода Алекс. Вона була захована під її білизною.
— Як «знайшла»? Коли тобі вдалося дістатися до її шухляд?
Він побачив, що вона залилася рум’янцем, і запитав, що саме вона від нього приховує.
— Гаразд. Одного вечора я зайшла до будинку й трохи подивилася…
— Що ти зробила?!
— Я знаю. Нічого не кажи. Мені дуже соромно, але ти ж мене знаєш. Спочатку зробити, а потім подумати. — Еріка говорила дуже швидко, аби уникнути нарікань. — Хай там що, я знайшла цей аркуш у шухляді Алекс і випадково взяла його із собою.
Він насилу змусив себе не запитувати, як вона могла «випадково» взяти із собою статтю. Ліпше не знати.
— Як гадаєш, що це може означати? — запитала Еріка. — Стаття про зникнення, якій уже двадцять п’ять років. Який зв’язок це може мати з Алекс?
— Що ти знаєш про цю подію? — запитав Патрик і взяв до рук аркуш.
— Насправді нічого, окрім того, що написано в статті. Нільс Лоренс, син Неллі та Фабіана Лоренсів, зник безвісти в січні 1977 року. Його тіло так і не знайшли. Однак існує багато версій цього таємничого зникнення. Дехто вважає, що він утопився, а його тіло винесло в море й відтак воно зникло назавжди. Інші пліткують, що він узяв у батька чималу суму грошей і опісля втік за кордон. Я чула, що Нільс Лоренс був не дуже приємною людиною, а тому люди переважно схилялися до останньої версії. Він був єдиною дитиною в сім’ї, тож Неллі йому завжди дуже потурала. Після того, як він зник, вона не знаходила собі місця, а сам Фабіан Лоренс так і не зміг змиритися з горем утрати. Він помер від серцевого нападу за рік після трагедії. Єдиним спадкоємцем його статків зараз є прийомний син, якого Неллі всиновила за кілька років після смерті чоловіка. Так, це стало неабияким приводом для місцевих пліток. Я досі не розумію, як усе це пов’язано з Алекс. Єдина маленька річ, що об’єднувала родини, — те, що Карл-Ерік працював на консервній фабриці Лоренса. Це було ще тоді, коли ми з Алекс були маленькими, перед тим, як вони переїхали до Ґетеборґа. Але відтоді минуло вже двадцять п’ять років.
Еріка раптом згадала про ще один зв’язок. Вона розповіла Патрикові про сенсаційну появу Неллі на поминках Александри й про те, як вона ні на крок не відходила від Джулії.
— Я досі не розумію, як це пов’язано зі статтею. Але щось у цьому є. Франсін, разом із якою Алекс керувала галереєю, також говорила, що їй здавалося, наче Алекс у якийсь спосіб хотіла покінчити зі своїм минулим. Вона не сказала нічого більше, але я гадаю, що все це якось пов’язано між собою. Називай це жіночою інтуїцією або якось по-іншому, але я відчуваю, що зв’язок є.
Еріці стало трохи соромно, бо вона розповіла Патрикові не всю правду. Була ще одна маленька, але вельми незвичайна деталь, про яку вона змовчала. Принаймні вона мовчатиме про неї доти, доки не дізнається щось іще.
— Так, проти жіночої інтуїції я не маю аргументів. Хочеш іще вина?
— Так, дякую. — Еріка окинула поглядом кухню. — Як чудово в тебе тут. Це ти вмебльовував кімнату?
— Ні, не мав такої честі. Карін добре тямила в цьому.
— О, так, Карін. Що між вами сталося?
— Не дивина. Звичайний сценарій. Жінка зустрічає співця в крутезному піджаку, а потім розлучається зі своїм чоловіком і переїжджає до нього.
— Жартуєш!
— На жаль, ні. І вона знала, до кого йти. Карін покинула мене й пішла до Лейфа Ларссона, популярного співця з найвідомішого естрадного ансамблю Богуслена «Леффес». До чоловіка з найгарнішими кучерями на всьому узбережжі. Ну, нічого й не скажеш цьому кучерявому хлопчиськові.
Еріка витріщилася на Патрика.
Він ласкаво всміхнувся.
— Так, це дещо перебільшена версія, але вона дуже близька до правди.
— Але ж це, імовірно, дуже жахливо! Це вельми важко пережити.
— Я жалів себе досить довго, але тепер усе гаразд. Не надто чудово, але гаразд.
Еріка заговорила про інше:
— Новина про вагітність Алекс була як грім із ясного неба.
Вона допитливо подивилася на Патрика, і йому здалося, наче за невинним ствердженням приховувалося щось більше.
— Так, здається, вона не розповіла чоловікові про цю приємну звістку.
Патрик мовчки чекав на продовження. Умить здалося, що Еріка вагалася, чи варто їй розповідати Патрикові те, про що вона довідалася від Франсін. Еріка говорила тихо, повільно й дещо невпевнено:
— За словами її найкращої подруги, батьком дитини був не Генрік.
Патрик звів брови й засвистів, але досі нічого не відповідав із надією почути ще бодай якусь інформацію від Еріки.
— Франсін розповіла, що Алекс із кимось зустрічалася тут, у Ф’єлльбацці. З кимось, до кого вона сама їздила сюди щовихідних, аби побачитися. За словами Франсін, Алекс ніколи не хотіла мати дитину від Генріка, але цей чоловік був для неї особливим. Вона шалено раділа новині про дитину. Саме тому Франсін була однією з тих людей в оточенні Алекс, які найпалкіше наполягали на тому, що це не самогубство. Алекс, за її словами, тоді вперше в житті була щасливою.
— Чи знає вона щось про те, ким був той чоловік?
— Ні, Алекс ніколи не розповідала про нього.
— Як її чоловік ставився до того, що вона їздила до Ф’єлльбакки щовихідних без нього? І чи знав він, що вона зустріла там іншого?
Патрик зробив ковток вина й відчув, як запалали його щоки: або так діяло вино, або присутність Еріки. Він не знав.
— Думаю, у них були досить незвичайні взаємини. Я зустрічалася з Генріком у Ґетеборзі. Мені здалося, що в житті вони крокували різними стежками, які рідко перетиналися. Ми розмовляли недовго, і з нашої короткої зустрічі я не можу сказати, чи знав він про це. У цього чоловіка кам’яне обличчя, і, гадаю, він надто глибоко тримає в собі те, що думає або відчуває.
— Люди такого типу іноді функціонують за принципом скороварки. Накопичують і накопичують усі емоції, а одного дня можуть вибухнути. Гадаєш, таке могло трапитися? Припускаєш, що одного дня в цього покинутого чоловіка урвався терпець і він убив свою невірну дружину? — розмірковував Патрик.
— Не знаю, Патрику. Справді не знаю. Однак гадаю, що настав час випити ще бокал вина й поговорити про те, що не стосується вбивства та раптової насильницької смерті.
Патрик охоче погодився й підняв свій бокал.
Вони перемістилися на диван і решту часу мило розмовляли на різні теми, окрім тих, що стосувалися вбивства Александри. Еріка розповіла про своє життя, клопоти через продаж будинку й про те, як сумувала за батьками. Патрик розказав про власний гнів і розчарування після розлучення: про те, що знову опинився покинутим саме тоді, коли вже майже був готовим до дітей та сімейного життя. Тоді, коли сподівався, що разом вони будуть до схилу днів.
Навіть мовчазні миті здавалися їм щасливими й спокійними. Час від часу Патрик змушував себе стримуватися, аби не нахилитися й не поцілувати Еріку.
3
Він бачив, як її виносили. Йому хотілося заревіти й накинутися на її накрите тіло. Зберегти її навічно.