Еріці не подобалося, що Лукас походжає кімнатами. Її дратувало, що він посуває меблі та чіпає інші речі. Еріку мучило несамовите бажання піти за ним із ганчіркою й витерти кожен предмет, до якого він доторкнувся. Вона полегшено зітхнула, коли побачила, як до будинку під’їжджає «вольво» із сивим чоловіком за кермом. Еріка поспіхом відчинила йому двері. Вона не воліла бачити, як він ходитиме туди-сюди й вимірюватиме будинок її дитинства монетами в гаманці за кожен квадратний метр.
Еріка ввімкнула комп’ютер ще зранку і, перш ніж пішла в гості до Неллі, встигла виконати чималу частину роботи. Вона написала чотири сторінки книжки про Алекс і зараз повернулася до кімнати, аби їх перечитати.
Вона досі не могла визначитися з жанром книжки. Спочатку їй хотілося написати документальну повість, у якій шукала б відповідь на запитання «чому?». Однак тепер виявилося, що Алекс не наклала на себе руки, і історія почала тяжіти до детективного жанру, до якого, як здавалося Еріці, вона не мала хисту. Її цікавили люди, їхні взаємини та психологія. Вона завжди вважала, що в детективах головну роль відіграють криваві вбивства й круті повороти сюжету, від яких аж мороз іде поза шкірою. Вона затято ненавиділа будь-які кліше й прагнула написати щось інше — справжнє й самобутнє. Еріка хотіла спробувати пояснити у своїй книжці, що змусило людину наважитися на найгірший з усіх гріхів — убивство. Досі вона докладно описувала всі події в хронологічній послідовності: те, що чула, поєднувала з власними спостереженнями та висновками. Вона хотіла розібратися в цій справі і якнайшвидше наблизитися до правди. Про те, як на такий задум відреагують родичі Алекс, вона зараз і думати не воліла.
Еріка шкодувала, що не розповіла Патрикові про всі деталі свого візиту до будинку Алекс. Вона змовчала про містичного відвідувача, знайдену в шафі картину та незвичайне відчуття, наче щось зникло з кімнати після того, як незнайомець пішов. Вона не могла зателефонувати опісля й розповісти про свої недомовки, але, щойно з’явиться слушна нагода, обов’язково йому у всьому зізнається. Вона собі це пообіцяла.
Еріка чула, як Лукас із маклером оглядають будинок. Імовірно, маклерові здалося, що вона поводиться дуже дивно: мляво привіталася, а потім кудись зникла. Однак він міг допомогти їй вибратися із ситуації, у якій вона опинилася, тож Еріка вирішила зібратися з думками й піти до них.
Коли вона ввійшла до вітальні, то почула, як Лукас найтеплішими словами описує чудове освітлення й перевагу великих вікон. З якого дива створіння, які повзають під камінням, цінують сонячне світло? Еріка легко могла уявити Лукаса великим блискучим жуком, на якого вона воліла наступити високими підборами й знищити назавжди.
— Перепрошую за мою невихованість. У мене були деякі термінові справи.
Еріка широко всміхнулася й простягнула руку маклерові, який представився К’єллем Еком. Він запевняв її, що все гаразд. Продаж — це дуже особиста справа, і він має багатий досвід у цьому… Еріка знову всміхнулася й кокетливо змахнула віями. Лукас спідлоба спостерігав за таким видовищем. Вона проігнорувала його погляд.
— Так, перепрошую, як багато ви вже обійшли?
— Ваш родич якраз збирався показати цю чудову вітальню. Вона вмебльована зі смаком, маю сказати. Дуже розкішна. Та й освітлення прекрасне.
— Так, вона неймовірно гарна. Шкода тільки, що протяг.
— Протяг?
— Так, на жаль, вікна не дуже щільні, тож, коли віє бодай слабенький вітерець, доводиться вдягатися в найтепліший одяг. Замінити всі вікна — і все буде чудово.
Лукас злісно витріщився на неї, але Еріка вдавала, що й не помічає. Натомість узяла маклера під руку. Якби він був собачкою, то задоволено повертів би хвостиком.
— Як я зрозуміла, ви вже оглянули горішній поверх, тож ми можемо піти донизу, у підвал. Тільки ви не лякайтеся: там тхне пліснявою. Якщо у вас немає алергії, то все буде гаразд. Я майже постійно жила там, унизу, тож не бачу в цьому проблеми. Лікарі впевнено стверджують, що пліснява аж ніяк не пов’язана з астмою.
Еріка продемонструвала сильний напад кашлю, що аж зігнулася в три погибелі. Упівока вона побачила, як обличчя Лукаса залилося рум’янцем. Вона знала, що її аферу викриють уже під час наступного огляду будинку, але зараз раділа бодай маленькій можливості подратувати Лукаса.
Маклер К’єлль полегшено зітхнув, коли знову опинився просто неба. Він був приголомшений оглядом усіх «переваг» підвалу, які продемонструвала йому сповнена ентузіазму Еріка. Лукас мовчки тримався осторонь, і Еріка занепокоєно задумалася, чи не переборщила вона зі своїм жартом. Лукас також достеменно знав, що наступний огляд покаже, що всі ці «недоліки» будинку, які вона назвала, є хибними. Однак Еріка взяла його на кпини — зробила те, що Лукас Максвелл несамовито ненавидів. Вона схвильовано дивилася, як задоволений маклер від’їжджає від будинку. Він пообіцяв, що незабаром їм зателефонує ще один професіонал, який огляне будинок від горища до підвалу.
Еріка попростувала перед Лукасом у коридор. Умить Лукас щосили схопив її за горло й притиснув до стіни. Його обличчя опинилося на відстані подиху. Вона побачила гнів у його очах і вперше усвідомила, чому Анні так важко звільнитися від стосунків із Лукасом. Вона бачила перед собою чоловіка, який змітав усіх зі свого шляху, і боялася навіть поворухнутися.
— Ти ніколи не зробиш такого більше, чуєш! Я нікому не дозволю знущатися з мене! Тож тепер добряче бережись!
Він кричав так сильно, що аж забризкав її обличчя слиною. Еріка ледь втрималася, аби не втертися. Вона стояла мовчки й непорушно, немов у землю вкопана, і затято молилася подумки, щоби він нарешті зник із її будинку. На диво, він якраз зібрався йти. Лукас прибрав руку від її горла й обернувся до дверей. Але саме тоді, коли Еріка полегшено зітхнула, він різко повернувся до неї й знову опинився на відстані простягнутої руки. Не встигла Еріка зреагувати, як він міцно схопив її за волосся й впився в її вуста. Лукас протиснув свій язик між її губами й однією рукою так сильно схопив за груди, що Еріка відчула, як лямка бюстгальтера врізалася їй у шкіру. Він посміхнувся й попрямував до дверей. Умить він розчинився в холодному зимовому повітрі. Еріка не наважувалася поворухнутися, допоки не почула, як від’їжджає його автомобіль. Вона притулилася до стіни й з відразою витерла свої вуста. Еріка злякалася його поцілунку більше, ніж того, що він міцно схопив її за горло. Її тіло затремтіло. Еріка опустила голову на коліна й заплакала. Не через себе, а через Анну.
Понеділкові ранки були не надто приємною подією в житті Патрика. Він почувався людиною лише об одинадцятій годині. Прокинувся від того, що величезна купа паперів гучно приземлилася на його письмовому столі. Крім того, що пробудження виявилося жорстким, ще й кількість документів перед ним подвоїлася. Патрик гучно застогнав. Анніка Янссон злісно посміхнулася й запитала невинним голосом:
— Хіба ти не казав принести всі документи, пов’язані з родиною Лоренсів? Це неймовірний обсяг роботи! Я зібрала все до останньої літери — і яка винагорода? Глибоке зітхання. А де ж твоя безмежна вдячність?
Патрик усміхнувся.
— Це варто не лише безмежної вдячності, Анніко. Якби ти вже не була заміжньою, я б одружився з тобою й заки́дав би тебе шубами та діамантами. Але оскільки ти розбила моє серце й далі живеш зі своїм пройдисвітом, можеш задовольнятися лише невеличким «дякую». Та моєю безмежною вдячністю. Аякже.
Він дуже здивувався, як швидко її обличчя залилося рум’янцем.
— Так, тепер у тебе достобіса роботи. Навіщо тобі все перечитувати? Це якось пов’язано з убивством у Ф’єлльбацці?
— І гадки не маю, якщо казати щиро. Нехай це зветься жіночою інтуїцією.
Анніка запитливо звела брови, але вирішила, що на сьогодні годі вже запитань. Однак його слова її неабияк спантеличили. Родину Лоренсів у Танумсгеде знає кожен, і якщо вона якимось чином пов’язана з убивством, то це стане щонайменше сенсацією.