— Я не хочу говорити про стару історію. Я хочу, щоб ти пішов зараз. Якщо ви захочете звинуватити мене в тому, що я зробила, то знаєте, де мене знайти. Але я не хочу допомагати вам копатися в тому, про що краще забути назавжди.
— Лише одне запитання: чи ви коли-небудь розмовляли з Александрою про це? Як я зрозумів, вона вирішила поділитися тим, що сталося, і цілком очевидно, що говорила про це з тобою.
— Так. Приблизно за тиждень до її смерті я сиділа в її будинку і вислуховувала наївні ідеї про те, що варто позбутися минулого, дістати з шафи старі скелети та прямувати далі. На мою думку, це лише примхи сучасної моди. Сьогодні всі схильні перемивати одне одному кісточки та показувати свої таємниці й гріхи іншим. Але деякі речі мають бути особистими. Я їй про це також сказала. Не знаю, чи почула вона мене, але дуже сподіваюся на це. Інакше я лише дарма насиділа цистит в її неймовірно холодному будинку.
У такий спосіб Вера дала зрозуміти, що розмову закінчено, і покрокувала до вхідних дверей. Вона відімкнула Патрикові двері й сухо попрощалася.
Коли Патрик знову опинився надворі, натягнувши шапку та рукавички, він не знав, з якої ноги почати йти. Він пострибав, щоб зігрітися, і швидкою ходою попрямував до автомобіля.
Вера була дуже складною жінкою, як йому здалося з розмови. Вона належала до зовсім іншого покоління, хоча не поділяла його цінностей та поглядів. Вона все життя забезпечувала себе та сина, і, навіть коли той став дорослим і мусив сам дбати про себе, вона далі тримала його під своєю опікою. Безсумнівно, вона упродовж свого життя була самостійною жінкою, яка справлялася без чоловіка, та водночас Вера не приймала правил, прописаних суспільством як для жінок, так і для чоловіків. Патрик усе одно захоплювався цією жінкою. Вона була сильною. Дуже складною людиною, якій довелося витримати набагато більше, ніж іншим.
Патрик не знав, яке покарання чекає на Веру за те, що вона видала самогубство Андерса за вбивство. Він має передати цю інформацію до поліції, але про те, що буде далі, і гадки не має. Якби він це вирішував, то точно дивився б на це крізь пальці, але зараз не може обіцяти, що так і станеться. Суто за законом її мали б звинуватити в перешкоджанні слідству, але він глибоко сподівався, що цього не станеться. Йому подобалася Вера. Вона була борцем, яких не так багато у світі.
Коли Патрик сів в автомобіль, то побачив сповіщення про голосове повідомлення від Еріки. Вона говорила, що три пані й один дуже-дуже маленький пан сподівалися, що він завітає до них на вечерю. Патрик подивився на годинник. Майже п’ята година. Безсумнівно, уже запізно повертатися на роботу, а вдома йому немає чого робити. Патрик зателефонував Анніці та стисло переповів те, що йому вдалося дізнатися, але без деталей — їх він розповість Мельберґові віч-на-віч. За всяку ціну він хотів уникнути будь-якого непорозуміння, аби Мельберґ знову заради втіхи не влаштував якоїсь театральної вистави.
Поки Патрик їхав до Еріки, його думки повсякчас поверталися до вбивства Алекс. Два вбивства означали б великий шанс того, що вбивця припустився в чомусь помилки. Зараз потрібно було починати все спочатку, і вперше в Патрика промайнула думка, що може трапитися так, що він ніколи не знайде вбивцю Алекс. Це його засмучувало. Йому здавалося, що тепер він знає Алекс краще, ніж будь-хто інший. Те, що він дізнався про її дитинство та життя після зґвалтування, зачепило його до глибини душі. Він хотів знайти її вбивцю більше від усього.
Однак зараз Патрик мав зізнатися, що опинився в глухому куті й не знає, куди рухатися далі й де шукати вбивцю. Він змушував себе не думати про це сьогодні. Зараз він має зустрітися з Ерікою, її сестрою та дітьми. Це саме те, що йому потрібно. Горе пробирало його зсередини.
Мельберґ нетерпляче постукував пальцями по столу. Де в біса цей клятий дурень? Невже він вважає, що це дитячий садок? Сам собі вирішив, що може приходити, коли йому заманеться? Звісно ж, сьогодні субота, але той, хто думає, що може відпочивати до завершення слідства, дуже помиляється. Ну, незабавки цьому дурневі дістанеться перцю з квасом. У дільниці Мельберґа діють визначені правила та сувора дисципліна. Лідерство. Якщо у світі й був хтось, хто народився з чудовими лідерськими якостями, то це він. Мати завжди казала йому в дитинстві, що з нього буде чудовий керівник, і хоча сам Мельберґ знав, що на це знадобиться більше часу, ніж вони очікували, ніколи не сумнівався, що його високу кваліфікацію рано чи пізно оцінять.
Саме тому його так розчаровувало те, що слідство просувається дуже повільно. Він відчував, що його шанс на відстані простягнутої руки від нього, але його кляті працівники досі не мають цінних результатів, достатніх для його повернення до Ґетеборґа. Дурні — ось хто вони. Типові сільські поліцейські, які навіть себе не зможуть побачити без ліхтарика. Він покладав надії на молодого поліцейського Гедстрема, але той його останнім часом лише розчаровував. Принаймні досі він не почув жодного звіту після його візиту до Ґетеборґа, а це означало, що все це марно. На годиннику 09 : 10, а від нього досі ні слуху ні духу.
— Анніко!
Він крикнув у бік відчинених дверей і роздратувався, коли минула вже хвилина, а вона досі не прийшла.
— Так, що сталося?
— Тобі телефонував Гедстрем? Він що, досі ніжиться в ліжку, чи що?
— Навряд чи. Він зателефонував і сказав, що в нього проблеми з автомобілем, але він уже їде.
Вона поглянула на годинник.
— Приблизно за чверть години він має приїхати.
— Що за дідько! Він може пішки від дому дійти!
Анніка промовчала, і він побачив, як її обличчя охопила усмішка.
— Гадаю, що він не вдома.
— Дідько, де ж він тоді?
— Ліпше запитати самого Патрика, — промовила Анніка й попрямувала до свого кабінету.
Те, що Патрик дійсно має причину для запізнення, розлютило Мельберґа ще дужче. Хіба не можна було передбачити заздалегідь, що автомобіль може зламатися, і прокинутися раніше?
За чверть години прийшов Патрик і обережно постукав у відчинені двері. Він мав свіжий і радісний вигляд, попри те, що змусив свого шефа чекати понад півгодини.
— Гадаєш, у нас тут робота на неповний робочий день чи як? І де в біса ти був учора? Ти ж їздив до Ґетеборґа позавчора, чи не так?
Патрик сів на стільчик для відвідувачів навпроти Мельберґа й спокійно відповів на атаку шефа:
— Перепрошую за запізнення. Зранку зламався автомобіль, і лише за півгодини мені вдалося полагодити його. Так, я позавчора їздив до Ґетеборґа. Я збирався спочатку розповісти про цей візит, а потім — про те, де я був учора.
Мельберґ насупив брови. Патрик розповів йому те, що дізнався про дитинство Алекс. Він розповів усе до найдрібнішої деталі, а від новини про те, що Джулія виявилася дочкою Алекс, у Мельберґа відвисло підборіддя. Він ніколи раніше не чув таких історій. Патрик розповів про те, що в Карла-Еріка трапився інфаркт, і про те, звідки в нього з’явилася копія листа Андерса. Він пояснив, що це був передсмертний лист, і в такий спосіб перейшов до того, що він робив учора. Потім Патрик підсумував приголомшеному від його історій Мельберґові:
— Тож одне з убивств виявилося самогубством, а щодо другого ми досі не знаємо, хто й навіщо його вчинив. Мені здається, це якось пов’язано з тим, про що розповіли батьки Александри, але я не маю жодних доказів, що це так. Тепер ти знаєш усе, що мені вдалося дізнатися. Маєш якісь ідеї, як нам рухатися далі?
Після кількох хвилин мовчання до Мельберґа знову повернувся ясний розум.
— Неймовірна історія. Сам я бився об заклад, що це той незграба, з яким вона спала. Я ніколи б не подумав, що все це через стару історію, яка трапилася двадцять п’ять років тому. Пропоную тобі поговорити з коханцем Алекс і цього разу добряче його притиснути. Гадаю, це нам допоможе більш практично використовувати наші ресурси.
Щойно Патрик сповістив Мельберґові, хто був батьком дитини, Дан опинився в його списку підозрюваних на найпершому місці.