— Вона нічого не казала про те, хто це?
— Ні. Щодо цього, як ти вже зрозуміла, Алекс скупилася на довіру. Зізнаюся, я була дуже здивована, коли вона розповіла про дитину, але це теж одна з причин, чому я думаю, що вона не накладала на себе руки. Вона була сповнена невимовного щастя й просто не могла мовчати. Вона любила цю дитину й ніколи не зробила б їй нічого поганого, тим паче не позбавила б її життя. Уперше я бачила Алекс такою життєрадісною. Знаєш, мені вона дуже подобалася тоді. — Тон її голосу був скорботний. — Мені навіть здалося, що вона якимось чином хоче покласти край своєму минулому. Важко сказати, як саме, але деякі маленькі деталі викликали в мене таке відчуття.
Двері галереї відчинилися, і вони почули, як хтось витоптував мокрий сніг із взуття на вхідному килимку. Франсін піднялася.
— Це, імовірно, відвідувач. Я маю подбати про нього. Сподіваюся, я змогла тобі чимось допомогти.
— О, так, я дуже вдячна за те, що ви з Генріком були такі щирі. Ви мені дуже допомогли.
Вони пішли до вхідних дверей, відтак Франсін запевнила відвідувача, що зараз йому допоможе. Франсін і Еріка зупинилися перед величезним полотном із білим квадратом на блакитному тлі й потиснули одна одній руки.
— Просто цікаво, скільки коштує така картина? П’ять, десять тисяч?
Франсін усміхнулася.
— Імовірніше, п’ятдесят.
Еріка тихо присвиснула.
— Так, як бачиш, мистецтво й добрі вина — це для мене вища математика.
— А я ледь можу скласти список речей, які потрібно купити. У кожної щось своє.
Вони посміялися, і Еріка накинула своє досі вологе пальто й вийшла в дощ.
Дощ перетворив сніг на місиво, і заради безпеки вона їхала на швидкості, трохи меншій від дозволеної. Втративши майже півгодини, намагаючись виїхати з Гісінгена, де помилково опинилася, Еріка наблизилася до Удевалла. Глухе бурчання шлунка нагадувало їй, що сьогодні вона зовсім забула поїсти. Вона повернула з шосе Е-6 до торговельного центру «Торп», північніше від Удевалла, і поїхала до «Макдональдзу» для водіїв. Еріка швиденько змолотила чизбургер, сидячи в автомобілі на місці для паркування, і вже незабаром знову виїхала на шосе. Увесь час вона думала про розмову з Генріком та Франсін. Те, що вони розповіли, створило образ людини, яка вибудувала навколо себе високі стіни.
Найбільше її цікавило, хто міг би бути батьком дитини Алекс. Франсін думала, що це не Генрік, але ніхто не міг знати точно, що відбувалося в спальні інших людей, тож Еріка однаково розглядала цей варіант як можливий. Якщо ж ні, то поставало запитання, чи батьком був той чоловік, до якого, як вважала Франсін, Алекс їздила на зустріч у Ф’єлльбакку щовихідних, або ж чи мала вона якісь стосунки в Ґетеборзі.
Еріці здавалося, наче Алекс та її близькі жили в якихось паралельних усесвітах. Вона робила те, що хотіла, не думаючи про вплив на інших, передусім на Генріка. Еріка передчувала, що Франсін було важко зрозуміти, чому Генрік прийняв шлюб на таких умовах. Можливо, вона навіть зневажала його за це. Особисто Еріка розуміла більш ніж добре, як функціонував такий механізм. Вона спостерігала за шлюбом Анни та Лукаса вже багато років.
Коли йшлося про нездатність Анни змінити свою життєву ситуацію, Еріка найбільше почувалася пригніченою, бо ніяк не могла позбутися думки, що сама була причиною відсутності в Анни самоповаги. Їй було п’ять років, коли народилася Анна. З перших хвилин, відколи вона побачила свою молодшу сестру, обороняла її від реальності, яку несла із собою, як невидиму рану. Ніколи не траплялося так, що Анна почувалася самотньою й покинутою через брак у матері любові до своїх дочок. Слова підтримки й любові, яких Анна ніколи не чула від матері, понад міру компенсувала Еріка. Вона оберігала свою молодшу сестру з материнською турботою.
Анна була дитиною, яку легко полюбити. Вона була дуже занепокоєна безрадісними аспектами буття й жила сьогоденням. Еріка, яка була трохи старшою й часто стривоженою, захоплювалася енергією, з якою Анна упивалася кожною хвилиною свого життя. Вона прийняла турботу Еріки із занепокоєнням, але їй рідко вистачало терпіння сидіти на колінах або насолоджуватися пестощами довгий час. Анна виросла егоїстичною дитиною — шаленим підлітком, який робив саме те, що хотів, і ні про що не хвилювався. Еріка могла в деякі моменти зізнатися собі, що, імовірно, занадто леліяла й обороняла сестру. Вона хотіла лише компенсувати їй те, чого сама ніколи не отримувала.
Коли Анна зустріла Лукаса, то дещо змінилася. Вона зачарувалася зовнішністю, але не побачила того, що за нею крилося. Повільно-повільно він приглушував її життєрадісність і самовпевненість, підігруючи марнославству. Тепер вона сиділа, немов гарна пташка — у клітці, в Естермальм і сама не мала сил визнати своєї помилки. Щодня Еріка сподівалася, що Анна за власним бажанням простягне руку й попросить її про допомогу. Еріці нічого не залишалося, як чекати на це і, коли настане час, бути готовою допомогти. Не тому, що вона сама була щасливою в стосунках. Якби після розірвання кожних зв’язків у неї з’являлася перлина, то зараз їх вистачило б на ціле намисто. Коли Еріка досягала певної стадії в стосунках, її паніка була такою сильною, що вона ледве могла дихати і як результат забирала всі свої пожитки й ішла, навіть не озирнувшись. Парадоксально, але скільки Еріка себе пам’ятала, завжди хотіла родину й дітей, та роки спливали, і тепер їй уже тридцять п’ять.
Дідько, їй вдалося витіснити думки про Лукаса на весь день, а тепер вони повільно поверталися. Еріка розуміла, що змушена дізнатися, наскільки нужденним насправді було її становище. Вона була занадто втомленою, щоб думати про це зараз. Це має почекати до завтра. Вона відчувала термінову потребу відпочити решту дня, але думки поверталися до Лукаса або Александри Війкнер.
Вона швидко набрала номер мобільного телефону.
— Алло, це Еріка. Ви сьогодні ввечері вдома? Я думала заглянути на хвилинку.
Дан тепло засміявся.
— Чи ми вдома сьогодні?! Ти знаєш, що сьогодні ввечері?
Тиша, яка запанувала на іншому кінці, шокувала її. Еріка глибоко замислилася, але не могла пригадати, чи має відбутися щось особливе саме цього вечора. Не вихідний, не день народження, Дан і Пернілла одружилися влітку, тож це не міг бути й день весілля.
— Ні, насправді й гадки не маю. Посвяти мене.
Важке зітхання почулося в слухавці — і Еріка збагнула, що ця велика подія, імовірно, пов’язана зі спортом. Дан був завзятим спортивним фанатом, що, як було відомо Еріці, інколи призводило до конфліктів між ним та його дружиною Перніллою. Особисто Еріка знайшла власний спосіб помститися за всі вечори, які змушена була проводити перед якоюсь безглуздою спортивною програмою на ТБ, коли вони були разом. Дан був фанатичним прихильником футбольного клубу «Юргорден», тому Еріка взяла на себе роль затятого фаната АІК[2]. Насправді вона зовсім не цікавилася спортом, і зокрема футболом, але саме тому це, здавалося, дратувало Дана ще більше. Він просто шаленів, коли команда АІК програвала, і Еріка помітно хвилювалася.
— Швеція зустрічається з Білоруссю! — Він передбачав, що вона не зрозуміє, і ще раз важко зітхнув. — Олімпійські ігри, Еріко, Олімпійські ігри. Ти знаєш, що сьогодні відбудеться така подія…
— Ага, ти маєш на увазі матч. Так, звичайно, я стежитиму. Я думала, ти мав на увазі щось особливе сьогодні ввечері, окрім нього.
Еріка говорила награним голосом, який помітно виказував, що вона й гадки не мала, що сьогодні ввечері відбуватиметься матч. Вона всміхнулася, адже тепер знала, що Дан точно рве своє волосся від такого блюзнірства. Спорт не те, з чого, на його думку, можна було жартувати.
— Тоді я прийду до тебе дивитися гру, і побачимо, як Сальмінг переможе своїх білоруських супротивників…
— Сальмінг! Ти знаєш, скільки років уже минуло відтоді, як він пішов? Ти жартуєш чи як? Скажи, що жартуєш.
— Так, Дане, я жартую. Я ж не дурепа. Я прийду подивитися на Сундіна, якщо тобі так краще. Неймовірно гарний хлопець, до речі.
Він важко зітхнув утретє. Цього разу тому, що хтось міг глумитися й судити про такого гіганта хокейного світу не лише за спортивними досягненнями.