— Де ви швендяєте? — засичала секретарка. — Ви ж призначили зустріч позаштатним авторам, люди на вас дві години чекали!
— Ат… не помруть, — втомлено відповів я. — Хай навідаються в четвер. Якщо дощик буде…
НЕПІДСУДНІ
Затримані розмахували сап’яновими посвідченнями і голосно обурювались:
— Це вам так не минеться!
— Може й зірочки з погонів знімуть!
Лейтенант Володимир Волинський зітхнув. За короткий час роботи в міліції з нього словесно зняли стільки зірок, що ними можна було б вистелити Чумацький Шлях.
— Доповідайте, Іване Івановичу, — звернувся Володимир до сержанта.
— У парку “Культури і фізкультури” оцей громадянин в кепці вигукнув: “Каландровський нас заріже!” А оцей лисий громадянин без кепки застеріг його: “Не горлай, навкруг люди!” І вони хутенько подалися в гущавину, до альтанки закоханих, де, як відомо, постійно збирається алкоголічний елемент. Я, звісна річ, — за ними. В альтанці вони розробляли якийсь темний план. Той, що в кепці, кричав: “Каландровського треба усунути!” “Каландровський накапає…” “Каландровський багато знає!” Лисий без кепки хрипів: “Твоя справа підставити ніжку, мені легше буде його добити…”
— Пахне несвіжим детективом, — зазначив Волинський, перебираючи посвідчення затриманих.
— Кримінал, — розвів руками сержант, який не знав слова “детектив”.
— Ви, ви… Це сваволя.. Ви жартуєте з вогнем!.. — хрипів лисий без кепки.
— Погони… зірочки злетять… — вів підголоском в кепці.
— Хто такий Каландровський? — різко запитав Волинський.
— Не ваша справа… Негайно відпустіть!
— Відпустіть, бо буде вам, буде!
— Хто він? — повторив лейтенант.
— Не має значення…
— Для вас не має, а для нас має. І для Каландровського теж. — Підніжка, добити, усунути — ваші слова?
— Це фігуральні вислови!
— Ви з нас гангстерів не робіть, ой буде вам, буде…
— Це гіпербола!
— Образне слово? — надав своєму голосу наївності лейтенант.
— Звичайно! — зрадів лисий без кепки, — Художнє перебільшення!
— Та воно ж, трясця його ма… — і собі заяснів в кепці.
— Хто такий Каландровський? — нудно запитав Волинський.
— Ах… ма… кгм… Та дався вам цей критикан! — спохмурнів лисий без кепки.
— Вискочка! — висловився той, що в кепці.
— Ага, прояснюється, — посміхнувся лейтенант. — Отже, він працює у вас?
— Так… — вичавив із себе лисий.
— Ну і чим Каландровський не подобається вам, начальнику цеху? — напрямки пішов Волинський. — Він нероба, бракороб, нехлюй?
— Як вам сказати… — почав лисий начальник цеху.
— Так чи ні? — перебив його лейтенант.
— Ні-і…
— Ясно! Запитання до майстра цеху; кваліфікація Каландровського?
— Слюсар-наладник, шостий розряд, багато на себе бере, носиться з модернізацією, як дурень з торбою, капає директору, а пов’язати станки в поток це така халепа, що з рік план горітиме, а потім накинуть ще, і морока з новою вентиляцією, бо мехлінія вимагає, щоб…
— Ясно! — зупинив Волинський майстра цеху в кепці. — Значить, розправляєтесь з раціоналізатором? І що ж ви пришиєте Каландровському — критиканство, склоку, маніловщину?
— Не перебільшуйте своїх повноважень, лейтенанте! — оговтався лисий без кепки.
— Бо ми краще знаємо… — заторохтів у кепці.
— Можете йти! — перебив лейтенант, простягаючи документи.
— Сподіваюсь, це непорозуміння залишиться між нами? — недбало кинув начальник цеху.
— Будемо сподіватися разом, — охоче відгукнувся Волинський, — А там диви і народний контроль приєднається…
Двері грюкнули.
— А я думав — рецидивісти, — розвів руками сержант.
— Це як подивитися, — зітхнув лейтенант.
КОНТЕКСТИ
З РЕЦЕНЗІЇ; “ЩЕ ОДНА ПОХИБКА РЕЦЕНЗОВАНОГО ТВОРУ — ІНТЕЛЕКТУАЛІЗМ”.
З РЕЦЕНЗІЇ: “ПОЕТ НАПОЛЕГЛИВО ВЧИТЬСЯ У КЛАСИКІВ, ТВОРЧО ЗАСВОЮЮЧИ ЇХНІ ХУДОЖНІ ПРИЙОМИ, ОБРАЗОТВОРЧІ ЗАСОБИ. ОКРЕМІ СТРОФИ ТОЩО”.
СМІЄТЬСЯ ТОЙ, ХТО СМІЄ…
НАСТУПИВ НА ГОРЛО ВЛАСНІЙ ПІСНІ І СОТВОРИВ ОПЕРУ.
ДО РЕЧІ, ПРО АМЕРИКАНСЬКУ СВОБОДУ. ЧОМУ ВОНА ПЕРЕТВОРИЛАСЬ НА СТАТУЮ?
НАПИС НА МОГИЛЬНІЙ ПЛИТІ: “НАРЕШТІ ТИ ПОВІРИЛА, МАТЕРІ ТВОЇЙ ТРЯСЦЯ, ЩО Я БУВ ТЯЖКО ХВОРИЙ?”
МАВ ДОНЕСТИ ІДЕЮ, А ДОНІС НА ІДЕЮ.
ЩЕ РАЗ ПРО ЧЕСТЬ МУНДИРА: КРАЩЕ ЗБЕРЕГТИ ЧЕСТЬ І ВТРАТИТИ МУНДИР, АНІЖ НАВПАКИ.