“В ПОЕЗІЇ НЕМА ГЕНЕРАЛІВ”. ТОЖ ЗВІДКИ В НІЙ СТІЛЬКИ РЯДОВИХ?
ХТО НАВАЖИТЬСЯ ЗАПЕРЕЧИТИ, ЩО СЕРЕД ЧЛЕНІВ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ Є ЧИМАЛО ПИСЬМЕННИКІВ?
У КОЖНОМУ ЖАРТІ Є ДОЛЯ…
МРІЯ СТАЛА “ЯВОЮ”.
ЛІДЕР ОПОЗИЦІЇ
Наш зав увів колегіальність.
— Чудово! — зрадів новий колега Таран. — Є можливість висловити свою думку. Бо я встиг переконатися, що зав — елементарний невіглас,
— Номенклатурний, — дипломатичне застеріг Качкорот.
— І до того ж він не поінформований про цю свою манюпусіньку ваду, — лагідно уточнив Марик Аврелій.
— Вважайте ваше відкриття службовою таємницею, — втрутився я, — Бо вилетите з власною думкою за власним бажанням, аж гай зашумить.
— Колеги! — заявив Таран. — Пробачте за кумпанію. Але я гомо сапієнс, що в перекладі з іноземних мов означає “мисляча людина”, а тому ніколи не відмовлюсь од власної думки.
І ми попаняли на обговорення.
Зав подивився крізь нас (він завжди дивився крізь нас, мабуть, у ясну далечінь) і сказав:
— Я остаточно відхилив проект під девізом “Посмішка”. Н-ну?
Ми наввипередки погодились. Лише новий колега Таран пробурмотів:
— У мене є власна думка з цього приводу. На щастя, зав не звернув уваги на сакраментальну репліку і радився далі:
— Я зняв головного інженера промкомплексу, бо він дуже розумний. Н-ну?
Ми наввипередки погодились. А Таран знову витиснув із себе:
— У мене є власна думка з цього приводу. Зав скривився, але зберіг колегіальність:
— Я дав категоричну вказівку перекинути людей з культурних об’єктів на каналізаційні роботи. Н-ну?
Ми наввипередки погодились. Новий колега Таран втер піт, але не здав своїх позицій:
— У мене є власна думка з цього приводу.
— Браво… — прошепотів Марик Аврелій. Качкорот вдав, ніби чухає потилицю, і підпільним помахом руки привітав звитяжця.
— Здається, хтось розпатякався, — скреготнув зав. — Будемо кінчати. Я безповоротно вирішив наплювати на всі оті плитки, кераміки, мозаїки, які нібито облагороджують наші блоки. Н-ну?
Ми наввипередки закахикали, зиркаючи на зблідлого Тарана. Зав почав повільно підніматися:
— Н-ну? Порадимось наостанок… Може, в когось з кандидатів на виліт є власна думка?
— Так! — твердо відповів новий колега Таран. — Ось моя власна думка з цього приводу: начальству видніше…
ДЖЕНТЕЛЬМЕНИ УДАЧІ
Розмова не клеїлась, У цьому товаристві я був явно зайвий. Такий собі бідний родич. Парія. Ізгой.
— До речі, скільки ви заробляєте? — спитав дідок у золотих окулярах.
— Сто тридцять… і гонорар… бува, місячно двісті виходить, — знітився я.
Товариство саркастично закахикало.
— Браво! — поплескав у долоні дідок. — І заради цих копійок ви п’ять років терли штани в університеті…
— Е-е… шість — я заочник…
— Парадокс епохи! — хитнув головою дідок. — Шість років — і нічого не навчився! Костю, — повернувся він до парубійка закордонної моделі, — скільки ти поклав днями у “Кавказі”?
— Сім червінців — це стіл, і тридцятку просадив на більярді — не було прухи…
— Гм… розгулявся, як ревізор… Не схвалюю… Ну, зробимо скидку на молодість… кгм… на тлінний вплив західного кінематографа… і все ж, — перст дідка взяв мене на приціл, — так проводить своє культурне дозвілля простий бармен Костя!
— Місяць тому, — включився меланхолійний юнак з пальцями піаніста, — я дав банкет на дванадцять кувертів у сухумському ресторані “Діоскурі”. Фантастика! Форель… дві балерини… кава у срібних джезвах… коньяк з холодним пивком…
— Теж піжонство, — буркнув дідок. — Ах, ця сучасна молодь…
— Ні, ні, Себастяне Хомичу, я знаю ціну пеньонзам, — реабілітувався аматор екзотики. — “Обмивав” жигулівський фіат після обкатки.
— А… Ну, що ж… І довго ти стягувався на цю жерстянку, Сево?
— Три роки… Як кажуть, недоїдав у ресторанах…
— От! — дідок знову вистрілив у мене пальцем, — Три роки — і свої колеса, хоч Сева не член Академії художеств, а телемайстер. Так, так, простий телемайстер, а кебету має, на відміну од деяких моралістів, у яких в кишені диплом, а на шиї — баняк…
— Я з вами не зовсім згоден, дорогий Себастяне Хомичу, — подав голос чоловічок з обличчям літнього шимпанзе. — Вища освіта не завадить, звичайно, якщо ти не зовсім дурний, — усі подивилися на мене. — Я своє чадо думав пристроїти до вузу, шукав ходи, не знайшов, а він тим часом поперся добувати тюменську нафту…