Отож Максим забезпечував чортика казаном із грішниками, терпляче дочікуючись продовження розмови. Ць®го разу ініціативу виявив Добрий:
— О, я розумію: всіх нас чарує міф про андрогінів — мрія знайти людину, чиє біологічне поле повторило б твоє власне, як права рукавичка ліву. Знайти дзеркального двійника твого власного «я». Ну так, тоді взаємодія злитих воєдино ідентичних за своєю суттю полів стає джерелом потужної енергії — вік подружжя незмірно подовжується, можливі й інші суперефекти, поки що не вивчені. Моя дисертація…
— Облиш нарешті свою дисертаціюі — сказав Розсерджений. — Вона в тебе висмоктана з пальця. Ти маєш бодай один випадок отих самих «зведених до пари рукавичок»? Ні! Для цього як мінімум треба вивчити поля у половини жителів земної кулі, а ми поки що таких можливостей не маємо. Та й навіщо це? Велика втіха дізнатися, що твій дзеркальний двійник живе в Африці, в якому-небудь племені тумба-юмба, бігає в спідничці з пальмового луб’я і встромляє в ніс ручку від порцелянової чашки! Спасибі за таку знахідку! Нормальному чоловікові потрібна освічена дівчина з порядної сім’ї, без ексцентричних витівок і всіляких там претензій. Суспільство теж зацікавлене, щоб одружувались з такими. А тому з науковою амурологією рахуються. На основі наших рекомендацій уже розроблено інструкції щодо впорядкування шлюбних контактів та особистого життя кожного громадянина, і — будьте певні! — скоро вони набудуть чинності закону. Тоді ми знайдемо управу на всіх упертюхів.
— Та навіщо? — всміхався Добрий. — Ніколи нічого не треба перебільшувать. Адже все просто! У наших списках — добірні наречені з найоптимальнішими для подружнього життя полями. Ті, які залишаються поза списками й не можуть представити виданої нашим Інститутом індивідуальної карти, бажано з блакитним грифом, шансів вийти заміж практично не мають, і ніяке кохання їм не допоможе. Та й який нормальний чоловік закохається в дівчину без карти? Нонсенс! Отак вершиться природний… хотів сказати суспільний добір у вигідному для людства напрямку. Ми визначили оптимальні передумови створення сім’ї, ми звільнили людство від трагедії нещасливого кохання, фатальної помилки, і коли щось виходить негаразд, як у вашого друга, то причину треба шукати справді у гіпертрофованому відчутті власного «я». Порядній людині належить з ним боротися! А наші комп’ютери помилитися не можуть…
— Скільки? — спитав Максим.
— Що — скільки?
— Скільки мені належить заплатити штрафу, бо я нізащо не одружуся з вашою привабливою шатенкою з гарними ногами і звичкою милуватися загравою.
— Ще вона любить кататися на весельному човні, як ви, підгодовувати взимку птахів і гуляти лісом…
— Авжеж. Вона приїхала в той ліс у капелюсі з такими крисами, що поздирала глицю з молодих ялиць, а в найкритичніший, на її думку, момент, з’явилася з-за барбарисових кущів у прозорому пеньюарі… Хай їй» біс!
— Слухай, упертюху, — за правом давнього знайомства перейшов на фамільярний тон Розсерджений. — За привабливу шатенку ти залишиш у нас свою зарплату — це для початку. А потім…
Шторка дамокловим мечем зависла над головою, коли Максим переступив устелений бірюзовим килимом поріг, але не ворухнулася.
— Зачекайте! — гукнув услід Добрий. — І гарненько подумайте над перспективою. Ваше дзеркальне «я» — Марія Онка, вона живе за триста десять кілометрів, у лісовому квадраті М-713, в будиночку над озером. Вона ніколи не була одруженою і залишилася в трагічній самотині, бо також когось чекала і не схотіла слухати порад наших попередників. Тепер їй вісімдесят п’ять років, я її не бачив, але здогадуюсь, що краще на неї не дивитись. Іншого варіанта в нас немає. Інший варіант, можливо, колись і з’явиться, але тоді вже вісімдесят п’ять років буде вам. Я довго займався вашими біологічними полями, бо вони дуже цікаві з погляду теми моєї дисертації…
— Не мороч людям голову своєю дисертацією! — гаркнув Розсерджений. — Пора писать доповідну начальству…
Обернувшись, Максим сказав:
— Я одружуся з тією Онкою. Я одружуся з нею для того, щоб ви від мене відчепилися.
І, спіймавши руками пластикову шторку, яка ось-ось мала опуститися перед ним, тримав її, аж поки в механізмі, замаскованому під вигадливими візерунками, щось хрупнуло.
Максим піднявся в горішню кімнату свого дерев’яного, успадкованого разом з професією від батька-лісника будиночка і, роззувшись, вклався відпочити.
його улюблена пора дня… В меду призахідного сонця зберігається нетлінною мить, коли здається, ніби те, що є, уже було і буде ще не раз, й від того його проймає щасливий спокій, і він мов збоку бачить себе — великий дужий чоловік простягся, закинувши руки за голову, на ліжку, де колись народився і де колись помре, але його те зовсім не хвилює, бо почувається вічним на цій землі. Вічним і вільним від метушні в погоні за земними радощами й від страху помилок, які мордують інших. Хіба ж він не обранець долі?
Максим вище підбив подушку, щоб глибше поринути в медове сяєво, й чиїсь примружені очі допитливо на нього глянули… Очі Марії Онки? Тієї самої Марії Онки, що, як ї він, вік прожила в лісі й не зголосилася на шлюб з блондином чи брюнетом якоїсь там вагової категорії та групи зросту, що їй пропонував «амурний інститут»; вона чекала справжнього кохання. Кохання, якому стільки століть молилося людство, аби нарешті винести йому присуд вустами Розсердженого: ніякого кохання в реальному житті не існує й існувати не може, бо збіг двох ідентичних психік, двох дзеркально повторених особистостей — випадок надто неймовірний для короткого часового відтинку, яким є людське життя. Ти прагнеш бачити в іншій людині власне «я», й ти його справді любиш як самого себе… Що ж, це прекрасно, але такого не буває, не може бути, а тому шлях до щастя — у цілковитому самозреченні, в зневазі до власної особистості, бо це ж її чуття руйнує сім’ї. Ніяких «я»; копання в собі самому — егоїстичне й аморальне. Такий-то зріст повинен мати чоловік, такий-то жінка, щоб скласти подружню пару, така-то має бути поміж ними вікова різниця, з огляду на потужність біологічного потенціалу на користь жінки чи чоловіка, але — не більше ніж чотири роки! А головне, сумарне біологічне поле: альфа-зубець пошлюблених, накладаючись на бета-зубець, має давати ось таку, а не іншу конфігурацію, а пологий графік зведених акустичних випромінювань оптимальніший для спільного життя, аніж кутастий. Скільки нюансів, скільки тонкощів!
Може, це й науково. Та все одно по суті своїй таке ж абсурдне, як і старовинні гороскопи: народженій у сузір’я Діви належить вийти заміж за Стрільця чи Козерога і ні в якому разі не за Лева чи Овна. Усе так просто! Сузір’я, наприклад, Козерога водночас опікується мільйонами людей, тож інститут дасть вам на вибір принаймні трьох. Нікого з них не вподобаєте? Ну що ж, сеанс можна й повторити — тепер вам запропонують трьох Стрільців, але вже час згадати і про скромність, бо в надмір перебірливих біологічне поле псується катастрофічно: замінять в індивідуальній карті блакитний гриф на синій чи ліловий, і тоді як перспективна наречена ви можете багато втратити… А як чоловіки? Ну, з ними й зовсім нема проблем, чоловіків належить штрафувати, аж поки усвідомлять такі-сякі, у чому їхнє щастя, і коли Овну вже встигла припасти до душі протипоказана йому Діва, то це даремно: його переконають, що краще буде, коли він перегляне свої легковажні плани і терміново переключиться на Скорпіона.
Шановні наші підопічні! Вам забезпечений здоровий потяг у перші місяці, можливо, його стачить і на рік, що ж далі буде, вже несуттєво, бо далі мають з’явитись діти, а разом з ними й зовсім інші почуття — сімейні, розчинення в інтересах людей, які живуть поряд з тобою, тільки ж для цього необхідно знищити один шкідливий атавізм: відчуття власного «я». Знищити в ім’я суспільної моралі й дітей, які щасливі тільки за умов несхитно стабільної сім’ї, підкореної їхнім інтересам. Рано чи пізно ті діти стануть дорослими, і що тоді? Все має повторитись?