— Що із ним? — запитав нерозуміючи юнак, присів поряд із тілом батька, взяв його за холодну, як лід, руку. — Мамо, що із ним?!
Хільга ридала. Вона кричала, безсило опускаючи й підіймаючи голову від грудей чоловіка. Бевульф, мертвими очима дивлячись на беззоряне небо, мовчав. Хрог взяв його за голову, затрусив нею, щось кричав, намагався розбудити батька, змусити встати, прийняти бій.
— Обережно! — закричали воїни, що стояли біля поламаних воріт. — Він повертається!
Із нізвідки, на світло вогню вилетіло крилате чудовисько. Хрог неодноразово чув про цих істот із розповідей друїда, але ніколи не думав, що вони існують.
Дракон, поливаючи захисників потоком вогню, влетів до поселення, сіючи смерть. Декілька мужів миттєво згоріли, інші ж попадали в сніг, аби погасити полум'я, яке горіло на їхній одежі. Дракон провернувся в повітрі, стрімко опустився до землі, зірвав із однієї з хат стріху. Лучники, що стояли на дерев'яних стінах, без перестану стріляли в нічне жахіття, яке нищило все на своєму шляху. Дракон випустив хмару вогню, попаливши більшість лучників, які із криками попадали на землю із багатометрової висоти.
— Мамо! — вигукнув Хрог, коли бестія пролетіла в них над головами. Юнак встиг повалити матір на землю, цим самим врятував її від пазурів, які пронеслися над ними. — Негайно в підвал! Швидко! — кричав Хрог, трусячи Хільгу за плечі, але, здавалося, вона його не чула. Уже нікого не чула.
Хрог підвівся, схопився за лук, натягнув стрілу на тятиву і, чекаючи дракона, завмер.
«Як вчив батько. Тятива до щоки, відпускай повільно і тримай лук міцно. — промовляв Хрог, аби не забути, однак тремтячі від страху руки були поганими помічниками.»
Почвара летіла зі сходу, широко розмахуючи крилами. Юнак прицілився, мітив у голову, хоча він не міг знати, що проста стріла не завдасть ніякої шкоди цій істоті. Вистрілив, коли дракон був над самою землею і, на диво, влучив. Але це було не єдине дивацтво. Дракон якось дивно рикнув, закинув голову і втаранився в найближчий будинок. Хрог, вражений таким результатом свого пострілу, подивився на матір, яка нерухомо сиділа поруч зі своїм чоловіком і щось шепотіла йому на вухо.
— Мамо, потрібно… — син недоговорив, коли побачив, як дракон почав оговтуватися від падіння, струшував із себе уламки стріхи та стін. Хрог, пам'ятаючи свій вдалий постріл, поклав ще одну стрілу на тятиву, натягнув її, прицілився.
Дракон поволі підвівся, на нього накинулося до десятка воїнів, які хотіли помститися за своїх полеглих товаришів. Велетень махнув крилом, відкинув їх назад, а потім подивився прямісінько на Хрога, який цілився йому в морду. Дракон заричав, розкидав крилами уламки й помчав прямо назустріч хлопцеві, який від страху задуб.
Коли дракон був уже зовсім близько й роззявив свою пащу, хтось миттєво підлетів до Хрога, відкинув його ударом стегна в сніг. Хільга, яка до цього була нерухома, побачила сина, схаменулася, схопила його за руку й кинулася до хати, аби заховати дітей у підвалі.
Тим часом із драконом вступив у бій невідомий чорноволосий воїн, який двічі вистрілив у нього із арбалета. Хрог, побачивши його, збагнув, що то не він повалив дракона своїм пострілом, а цей чоловік.
— До хати, Хрогу! — закричала в нього над вухом Хільга, стукаючи в двері. Збагнувши, що ніхто не відчиняє, вона сховалася із сином за хатою.
Хлопчина зі страхом та захватом спостерігав, як чорноволосий кинувся прямісінько на дракона, вистрілив ще раз, поціливши прямо у відкриту пащу. Коли змій вже був на відстані в три кроки, чоловік спритно витягнув меча із піхов, завертів ним, наче палицею та різанув по нозі. Потім рубанув із плеча по шиї, провернувся під пазурями, що промчали повз нього, вдарив наосліп у відповідь, влучив у око.
Дракон підвів голову, болісно заричав, затупцював на місці, намагаючись затоптати нападника, але чорноволосий не відступав. Пробігши під лапою, він засипав ударами черево дракона, яке було відкрите для ударів. Хрог побачив, як на воїна вилився цілий потік крові, але той не зважав, продовжував бити, рубати, різати.
Дракон, ще голосніше заверещавши, відскочив, недбало відкинув чоловіка від себе, поваливши його в сніг. Потвора закричала, роззявила пащу, із якої річкою текла кров. Потік вогню розлетівся усім майданом, на якому відбувалась битва, здавалося, що вогонь накрив собою половину поселення. Вже за мить, коли дим розвіявся, зліва від дракона вискочив той же воїн, куртка якого була обгорілою, а обличчя чорним від сажі.
«Боги милостиві…Що це за демон? — із широко розплющеними очима роздумував Хрог, міцно вхопивши матір за руку, — Вогонь практично не поранив його, наче пройшов повз!»