Схоже, ці слова вивели жінок із рівноваги, адже вони замовкли й зараз було чутно лише булькотіння в казанку та тріщання вогню.
— Ви розумієте мене? Ви розумієте людську мову?
Фалмін думав, що вони й надалі будуть відмовчуватись. Здавалося, очі жінок стали менш ворожими. Склалося враження, що вони впізнали чаклуна.
— Ардугар, — лише й сказала одна із них. Фалмін нахмурився.
— Я Фалмін із Мальгарда.
Із темряви зненацька винирнуло обличчя. Воно було закрите маскою із дерев’яної кори, у якій були прорізані лише вирізи для очей. Фалмін від несподіванки трішки підняв вістря меча, але жінка не збиралася нападати. Коли чаклун побачив гачкуватий ніс і гострі зуби, які облизував такий же загострений язик, тоді одразу ж збагнув, хто зайняв місце друїда. «Тільки відьом тут і не вистачає!»
— Ардугар, так тебе звуть у наших колах, — сказала та, що була найближче.
Він звузив очі.
— У яких таких колах?
Із темряви залунав хор хриплого каркаючого сміху. Відьми голосно сміялися, при цьому щось говорячи своєю мовою. Фалмін, якому це набридло, зробив крок вперед, підіймаючи вістря вище.
— Я задав питання! — сказав він голосом, в якому звучала міцна сталь. Відьми замовчали.
Фалмін повільно почав крокувати до бестій, ті зашипіли, забилися далі в темряву.
— Стій, зупинись, Ардугаре, ми будемо говорити! — завила одна із них вкрай жалюгідним голосом.
Чорноволосий зупинився, тримав в руках меча й повільно водив ним по вертикалі.
— Той казан, — вказала відьма йому за спину, — випий води із нього й побачиш те, що хочеш. Ми вірні тобі, володарю.
Відьми, погоджуючись, заторохтіли, при цьому шипляче сміючись.
— Я не володар вам, хто такі…
По землі зміями повз густий дим, який окутував Фалміна своїми довгими нитками.
— Що це за чаклунство? — крикнув він, намагаючись розвіяти дим руками.
Відьми мовчали. Виднілися тільки запалені в темряві очиці, які, як здалося Фалміну, були чимось налякані.
– Іклахай! — сказала повним страху голосом відьма.
— Що ще за Іклахай?
Фалмін озирнувся. Позаду стояв воїн із металевим посохом, який до цього чекав його внизу. На ньому були міцні обладунки зі сталі, а руни та орнаменти невідомі Фалміну, здавалося, ледь помітно світяться. Металевий шолом був із металевим гребнем, який йшов далеко за спину. Вирізів для очей та рота не було. Виникло питання: а як він дихає?
Благандійський Чаклун войовничо вигукнув, прийняв захисну стійку, виставивши меча перед собою горизонтально. Воїн у масці вдарив посохом об землю, над ним одразу взійнялася хмара диму.
— Хто ти такий, чорт забирай? — стиснувши зуби запитав Фалмін, повільно обходячи противника збоку.
— Мене звуть Іклахай. Таких як я називають дракогорами. Тебе й так знаю, можеш не представлятися.
Відьми позаду тихенько мовчали, притиснувшись одна до одної і закрившись руками, наче готуючись до захисту.
— Чого вам треба? Ви напали на мене в Білому Хуторі, ледь не позбавивши життя! Спалили всіх його мешканців! Хто ви, трясця, такі?!
Чоловік навпроти трішки відхилився, наче здивувався словам чаклуна.
— Ти дійсно нічогісінько не пам’ятаєш?
Фалмін промовчав. Іклахай дістав посох із землі, дим розвіявся.
— Воно й не дивно, — дракогор захитав головою. — Що ж із тобою зробили…
Фалмін, звузивши очі, пильнував за кожним рухом дракогора, але той, схоже, і не збирався нападати.
— У Білому Хуторі тебе поранив не я, — сказав після довгого мовчання Іклахай. — Повір мені.
— Тоді хто це зробив?
— Я не маю часу на це.
— Тоді якого дідька ти прийшов сюди?!
Іклахай, відвернувшись, повільно підійшов до казану, в якому продовжувало щось варитися. Його важкі обладунки не видавали жодного звуку.
— Особисто мені не потрібна твоя смерть, але є і ті, хто хоче бачити тебе мертвим. Я давно слідкував за тобою, але не мав змоги наблизитися. Це одне із небагатьох місць, де мої і твої вороги не бачать нас. Я не ворог і тому сьогодні не скривджу тебе, а лише підштовхну до порятунку дитини.
Фалмін примружився, відчув, як всередині піднімається злість. Знав, що якщо не почує того, чого хоче, не витримає і нападе.
— Ти знаєш про Ельгі? Звідки?
Іклахай, який розвернувся до нього спиною, поглянув вдалечінь, на білі від снігу та сумні пейзажі, які розкинулися навколо гори. Було чутно, як дракогор бурно дихає, як його голова то опускається вниз, то підіймається вгору. Іклахай про щось дуже ретельно думав.