Він схопив голову відьми за закривавлене волосся, кинув як і попередню в казан. Всередині щось зашипіло, завищало пискливим голосом, змушуючи мурашок бігати по всьому тілу. Фалмін переборов крик, який почав душити горло, піднявся, чіпляючись за казан і, нахилившись, занурив голову у воду.
— Тату, тату, дивись! — кричала дівчинка, схована у тумані. — Дивись, я тримаю твого меча, бачиш, яка я сильна!
Він поглянув вперед, намагався щось роздивитися. За мить із туману винирнула невисокого зросту дівчина із довгим чорним волоссям і великими синіми, не більше шести років. Вона пробігла повз Фалміна, добігла до струмка і, зачерпнувши своїми біленькими ручками свіжу воду, прийнялася пити. Чаклун похолов, оскільки впізнав цю дитину.
— Тату, дивись, тут риба! Ууу, скільки рибки! — кричала вона пискливим голосом, при цьому радісно сміючись і дивлячись Фалміну кудись за спину. — Дивись, це ж лосось. Так? Лосось?
— Так, доню, це лосось, — почувся чоловічий голос і до дівчинки підійшов чоловік, обличчя якого приховував туман. — Йди сюди, принцесо, а то як мама побачить, то отримаємо ми двоє.
Дівчинка, набравши в ручки води, почала бризкати на чоловіка, який схопив її і усміхаючись почав щіпати. Малеча запищала і хохотала як навіжена, повністю забувши про все на світі.
Фалмін згадав цю мить, яка зачаїлася глибоко в його пам'яті. Одразу збагнув, що все, що зараз довкола нього, це спогади, які загубилися, зникли, пропали, а зараз оживали із новою силою. Згадав також і день, коли це вже відбувалося. Сьомий день народження Ельгіди.
Він поглянув вперед, на пагорб, і між дерев побачив струнку жінку. Обличчя ховалося за довгим хвилястим вогняно-рудим волоссям, а її білі зуби, які були видні при усмішці, сяяли як діаманти на сонячному світлі. Фалмін затамував подих, тому що впізнав свою покійну дружину Катрін.
— Розбишаки, — окликала жінка дівчинку і чоловіка, — ану додому, вечеря вже холоне!
— Мамусю! — кинулася до неї малеча, розбризкуючи ніжками воду із джерельця. Позаду, повільно й розмірено крокував її батько, не зводячи очей зі своєї дружини, яка взяла донькою на руки й махнула йому рукою.
Чоловік хотів піти за ними, але густий туман відгородив його, змусив відступити. Бачив прямо перед собою дракона, який хижими очима дивиться на нього. Поруч виник образ Ельгіди. Вона говорила, плакала, кричала.
— Але я хочу бути поруч!
— Доню, я не можу, це небезпечно.
— Не залишай мене! Благаю!
— Доню, я не можу…
— Благаю, тату…
Він хотів витерти їй сльози, заспокоїти, але не помітив, як над ним нависла якась фігура. Підвів погляд, побачив чоловіка із опущеним на очі каптуром.
— Бідолашний Фалмін. — сказав незнайомий тип похмуро, не зводячи погляду із дівчинки, — Заплутався…забувся…пропав.
Фалмін хотів було відповісти, але тут каптур відкинувся, показавши обличчя.
«Ні, цього не може бути, — промайнула думка в голові чаклуна, — Невже це він, чародій…»
Очі чоловіка були холодними, в них читалася насмішка і виклик, від якого у Фалміна стиснувся кулак. Тут позаду чародія виник ще один розмитий образ, обхопив його позаду руками так, як лише могла жінка обіймати свого коханця. Фалмін не побачив обличчя особи, яка стояла позаду. В голові зазвучав милозвучний, майже гіпнотизуючий голос.
— Дівчинка повинна померти, Фалміне. Заради великого блага!
Чаклун не витримав, люто крикнув, хотів було вскочити, але не встиг. Його вдарили посохом по обличчю, повалили на землю. Фалмін чув, як десь здалеку кричить Ельгіда, як пручається і просить про допомогу, а голос її стає все слабшим. Хотів уже підвестися, але отримав ще раз у скроню.
— Заблукав…забув…пропав…
Фалмін знову прокинувся, мав таке відчуття, наче його дуже сильно побили і кинули помирати. Чаклун не міг піднятися, як не намагався, безсило впав обличчям в землю, вдарився об камінь і розсік собі брову. Спробував ще раз, спершись на меча, але не мав сил, тому ліг біля казана і віддихався.
— Трясця його…невже це він, сука…той через кого це все…
Попереду, прямісінько в палаючих воротах з'явилися істоти, які напали на нього в Білому Хуторі. Вони стояли у вогні, спостерігали за ним і не рухалися. Фалмін відчув, як по щоках течуть сльози. Не мав змоги витерти їх, тому просто змирився. Відчув, як десь в глибинах душі щось обірвалося.