— Я все розумію, але що ви забули у такому небезпечному місці?
— Я то ж ви таке питаєте, пане вбивце драконів, — образився бард. — Я поет і митець, а цей турнір збере усіх найвеличніших мисливців на драконів! Як я можу таке пропустити!
— Не збере, — відрізав Фалмін, — оскільки мене там не буде.
Здавалося, бард онімів від такої новини, певно, він сподівався на присутність усіх відомих мисливців, а особливо найвідомішого серед них — Фалміна. Він уже хотів щось відповісти, але чаклун не дав йому цього зробити.
— Дякую за інформацію, добрий чоловіче. — Фалмін відвернувся від барда, почав порпатися у в'юках, щось шукаючи. Гібді дивився на те із викривленим обличчям. Врешті, коли бард трусився, як навіжений, чаклун дістав потертий плащ і шмат солонини, після чого вручив це враженомучоловікові.
— В плащі, у внутрішній кишені знайдете невеличкий стилет, він може знадобитися в нагоді. Йдіть в той бік, звідки ми прийшли, не звертаючи, на схід, і дійдете до Ревентона.
Чоловік вражено прийняв дарунки із рук Фалміна, притиснув їх до грудей, зі сльозами на очах подивився на чорноволосого.
— Я цього не забуду, пане… — пролепетав, — Еліан Труане ніколи не забуває тих, хто допоміг йому у біді! І брешуть усі ті пси, що кажуть, що немає у вас серця! Відтепер я можу засвідчити, що то нагла і підла брехня!
Фалмін мить сидів нерухомо, нервово стиснувши повіддя. Гор тріпонув гривою, струсуючи сніг.
«Немає у тебе серця…І душа твоя чорна, як і твоє волосся і кінь твій…»
— Виживіть, пане Еліане. — лише і сказав чаклун по хвилині мовчанки, а тоді, вдаривши легенько Гора п'ятами, рушив далі, залишивши барда на самоті.
Якщо Фалмін і хотів зараз помовчати, то Гібді якраз таки мав протилежне бажання.
— Не зрозумів, а чому це тебе не буде?
— Де не буде? — не зрозумів Фалмін, у якого чомусь усе сплуталося в голові.
— На полювання. Цей бард діло каже, це гарна можливість для нас!
— Мені потрібно заробити кошти на день народження для доньки, а не вештатися на полюваннях, аби розважити зарозумілого принцика.
— Не бачу зв'язку.
— Що?
— Талар Кральє дає величезну нагороду за голову цього дракона, тому зможеш на ці кошти купити цілий будинок.
— Гроші потрібні лише живому, а не мерцю! — викрикнув Фалмін. — Червоні дракони одні із найнебезпечніших, не говорячи уже про те, що там може і парочка таких.
Гібді, насупившись, промовчав. Мовчки вони їхали недовго.
— Подумай ще раз. Це чудова можливість розвіятися і підзаробити грошви для Ельгіди!
— Не мели дурниць.
— Ну а чому ні?! — не розумів гном. — Ти не знаєш, як буде краще!
— Я повинен зализати рани, — голос Фалміна був виважений, хоча він уже хотів дати рудобородому причуханки за дурні запитання. — Дракони, знаєш собі, непрості противники.
Гібді посміхнувся у весь рот, захекав і поплескав товариша по спині.
— О, я розумію, старість не радість. Фалмін уже не той. — він вирішив надавити другу на найболючіше й не прогадав.
— Що?! — Фалмін від здивування та люті зупинив коня. — Я старий? Та я цього дракона голими руками задушу!
— Ну ось і подивимося на турнірі. У нас якраз є ще п'ять днів до кінця реєстрації.
— Курвин син, — сказав Фалмін, рушаючи з місця. — Ти мариш цим, відколи мене побачив, лише чекав оказії?
— Так, — без докорів сумління відповів гном. — І я впевнений, що ми зірвемо з цього діла велику купу грошей та слави! Повір, від того Ельгіда тобі лише подякує! Купиш їй суконьок, ляльок, маленьких поні і косметики, а тоді і парубок не змусить себе чекати!
— А не зарано парубків? Їй всього п'ятнадцять.
Гном, який і сам не особливо розбирався в жінках, подивився на чаклуна, наче хотів виблювати на нього з'їдену вранці кашу. Фалмін від того погляду скривився і сам.
— Ти і справді дурень, друже. Я можу із певністю сказати, що твоя дитина дійшла того віку, коли може користуватися своєю зовнішністю для усіляких, кхм, цілей. Не подумай про погане, я маю на увазі використання правильне, безконтактне, так сказати. Більше того — вона повинна це робити! Жінки, скажу тобі, істоти хитрі та підступні, однак саме ці хитрощі так приваблюють нас, мужиків!
— Не верзи дурниць, — буркнув Фалмін, мнучи в рукавицях віжки.
— Ось коли зустрінешся із донькою, тоді і скажеш мені про це знову. Побачимо, хто із нас має рацію.
— Це буде не скоро, — Фалмін схилив голову, роздивлявся багнюку під підковами коня. Гібді, до того веселий, ніяково стиснув губи, адже знав про біль свого товариша.