Фалмін звалив собі на плече закривавлене тіло оленя, якого тільки що підстрелив з арбалета. Сніг трішки перестав мести й він нарешті зміг бачити бодай щось перед собою.
— Повезло, що ти попався під руку, — пробурмотів Фалмін, зручніше вмощуючи тушу тварини у себе на плечі. — Сподіваюся, з цим коротуном усе гаразд.
Хвилин з десять чаклун пробирався по своїх же слідах назад до місця їхнього пристанища. По дорозі декілька разів зупинявся, аби перепочити. Сніг остаточно перестав мести й чаклун вирішив, що час рушати.
Крокуючи вперед, він задер голову, поглянув на небо, намагаючись побачити там щось незвичне. Щось знайоме. Але хмаринки повзли так само повільно, а сніг монотонно вкривав землю білим покривалом.
Чаклун відволікся, стряхнув головою, відганяючи образ маленької дівчинки, яка виникла в його свідомості. Вона кричала, благала й просила про допомогу, але він не міг допомогти. Фалмін розізлився на себе, хотів закричати, але лють відступила, як і сотні разів до цього. Чаклун рушив далі, намагаючись ні про що не думати.
Коли здалеку став видимий стовбур величезного дуба, Фалмін про себе полегшено видихнув і прискорив крок, але зненацька його слух вловив якісь голоси.
Щось було не так.
Він обережно поклав тушу на покриту снігом землю, а сам зняв з пояса меча у піхвах, після чого повільно та обережно почав обходити стовбур дуба.
На галявині, де Фалмін залишив Гібді та Гора, зараз стояло п'ять невеличких фігур у хутряних шапках. Коротуни намагалися підійти до коня, який не давався і боляче брицався ногами. Гібді лежав під тим же дубом без тями. Фалмін побачив, що в того закривавлений лоб і ліва частина голови.
— А трясця його! — закричав один з коротунів зі шрамом біля губи, намагаючись приборкати або бодай підійти до тварини! — Дібдін, обійди його!
— Ага, — гаркнув гном, якого звали Дібдін, — сам бери та й підходь. Не бачиш, воно дике.
Троє гномів, які тримали в руках короткі сокири, почали оточувати Гора й голосно кричати, аби дезорієнтувати тварину. Ще двоє намагалися схопити його за вудило або віжки, але кінь пручався та голосно іржав, благаючи про допомогу. І допомога прийшла.
Фалмін влетів між коротунами, наче буревій, розкидаючи їх у всі боки. Одного він відштовхнув на землю, іншого зацідив шкіряними піхвами по обличчі, той також полетів головою в сніг.
— Рвати твою мати! — загорланив один з гномів, кидаючись на Фалміна із сокирою в руках, але цей удар був миттєво відбитий і коротун отримав кулаком у скроню.
Фалмін підбіг до Гібді, побачивши, що один з гномів хотів штрикнути його ножем. Коротун замахнувся, вирячив очі, але не встиг завдати удару. Чаклун схопився за уже заряджений арбалет і відразу вистрілив, поціливши гномові в зап'ястя.
Почувся крик.
Невідомо звідки з'явилося ще декілька гномів у хутряних шапках та кольчугах, із сокирами в руках. Вони відразу взяли Фалміна в кільце, не даючи змоги відступити. Їхній ватажок закричав і загін кинувся в атаку. Чаклун вихопив меча з піхов і збирався прийняти бій, як тут надійшло неочікуване підкріплення.
На галявину влетіла ще одна юрба з п'яти гномів, які голосно та агресивно кричали до своїх сородичів. Один із новоприбулих підійшов до якогось гнома і відвісив йому гарного стусана.
— Я, сука, на годину відійшов, а ви, засранці, уже добрих людей встигли скривдити! — закричав на загальній гном міцної статури, чия чорна борода, заплетена у багато кіс, вилася до самого пояса, — А це ще хто…
Гном уважно подивився на здивованого та розчервонілого Фалміна, який усе ще стискав в руці меча. Потім бородань зиркнув на Гібді, який лежав в снігу із гулею на голові. І тоді ж очі чорнобородого широко розпахнулися від здивування.
— Нехай мене комарі зжеруть, це ж пан Гібді! — радісно закричав статний гном у стальних обладунках.
Цієї ж миті Гібді, який до цього здавався без тями, підхопився на ноги, розгублено подивився на всі сторони, наче втративши себе в просторі. Коли його погляд зупинився на гномові із чорною бородою, його риси обличчя просяяли.
— Гріваре, якими вітрами? — запитав вражено рудобородий гном, як ні в чому не бувало підійшовши до сородича. — Я гадав, ти в Кагаку!
— Там нудно, як в борделі без повій, мій друже, тому-то я у вічних пошуках пригод, — гноми обійнялися, поплескали один одного по спині. Фалмін одразу зрозумів, що це давні приятелі.
— А це хто за один? — чорнобородий оцінив Фалміна з ніг до голови, але не впізнав у ньому знаменитого вбивцю драконів. Гібді від того здивовано вирячив очі.