Надворі Ерік сказав, що хотів би зачекати на таксі з Великою людиною, але Шевановський сперся на свою металеву тростину й сказав: "Давайте, беріть машину! Вона створена для таких струнких плейбоїв, як Ви, користуйтеся нею, доки можете. Тут багато клубів, витрачайте свої гроші. Насолоджуйтеся!" І вимовляючи ці слова він злегка штовхнув Еріка кінчиком своєї тростини, при цьому похитнувся й мало не впав, але його підхопив один з паркувальників.
-- Їдьте -- сказав Шевановський. -- Ми побачимося у суботу. Пам'ятайте, це двогодинна поїздка.
Поряд дрижачи від потужності зупинилося Мазераті. Перед тим, як Ерік сів за кермо, він сказав Шевановському: "Зламай ногу" (англ. “Break leg” «Зламати ногу» — поширений англійський вислів, який використовується для побажання комусь удачі перед виступом, особливо в театрі чи музиці.), бо чув, що тут, у Голлівуді, це щасливе побажання. У цю мить Великий чоловік схилився, як худорляве покручене гнучке дерево, обидві руки підтримували його слабке тіло на тростині, і дивився у далечінь вздовж вулиці Ла-Сьєнеґа, ніби спостерігав за примарами, які рухалися туди-сюди у світі, який колись був.
Ерік вирішив, що може знайти гарний музичний клуб і випити кілька келихів, щоб відсвяткувати подію, бо для такого стрункого плейбоя як він, ще зарано було повертатися в "Голідей Інн".
Він кинув останній погляд на режисера свого майбутнього і від'їхав, з усією тією потужністю під собою.
* * *
Перейдемо до суботнього вечора.
-- Розкішна машина -- сказав Ерік, -- але вона скажено п’є бензин і дуже коштовна, ja?
-- О так, -- відповів Шевановський, опустившись на пасажирське сидіння. -- Всі красиві речі коштують дорого, чи не так?
-- Погоджуюся. -- Вони їхали у північному напрямку мізштатною автострадою 15. Бурштинові ліхтарі шосе виблискували на капоті Мазераті. У північному напрямку, по шосе, прямувало багато вантажних машин, а певні навіжені водії, прискорюючись, під'їжджали дуже близько до Мазераті, ніби хотіли взяти участь у перегонах, але Ерік був принциповим за кермом та не піддавався на провокації й не цікавився змаганням на швидкість, яке Бора, безумовно, виграє.
-- Славний вечір, -- сказав Великий чоловік. -- Я у захваті від всього цього, Еріку. Як же я цього чекав!
Ерік кивнув. Вони спізнювалися. Коли Ерік прибув до білого кам'яного особняка Шевановського на вулиці Цицерона (назва вулиці англійською "Cicero Circle" "Коло Цицерона") в Беверлі-Хіллз, біля вхідних дверей його зустріла висока та струнка жінка в темно-синьому діловому костюмі. Вона була майже такою ж старою, як і режисер, з чорним волоссям, яке вірогідно було перукою, й повідомила, що містер Шевановський трохи запізнюється з підготовкою і йому слід почекати в вітальні. Очікування в просторій кімнаті з вітражними вікнами та рамками з фотографіями й постерами з фільмів тривало майже годину, перш ніж жінка з'явилася знову, й дала знати, що містер Шевановський перепрошує за затримку та просить її супроводити Еріка до гаража, щоб він подивився на автомобілі. Гараж, пов'язаний з будинком критим проходом, вимощеним польовим камінням, був бездоганним, а чотири машини були в ідеальному стані. Rolls-Royce Silver Ghost був величезною звірюкою, яку Ерік оцінив мінімум на три-чотири мільйони доларів у американській валюті.
Не повідомивши свого імені жінка залишила його на самоті.
Ерік насолоджувався своїм візитом до Голлівуду й відвідав усі туристичні місця: Алею слави, Китайський театр Манна, смолярні Лабреа -- візитну картку Голлівуду, Боул, завітав до Санта-Моніки та на Венеціанський пляж, подивитися на ковзанярів та поїхав у Малібу поспостерігати за серфінгістами, взяв автобусну екскурсію по Беверлі Хіллз. Він зайшов у клуб "Плейбой" поряд зі своїм готелем у Сенчурі-ситі, але почувався там сконфужено у смокінгу та з аскотом на шиї, бо очікував побачити аскоти на багатьох голлівудських плейбоях, але жоден з них їх не носив. Зате в клубі гарно співав Мел Торме, а згодом з гуртом барабанив Бадді Річ.
У блискучому сірому костюмі, чорній краватці та темно-червоному береті на сніжному гребені своєї голови Великий директор увійшов до гаража -- повільно ступаючи, торуючи собі шлях тростиною. -- Мій хлопчик, мій хлопчик! -- сказав він з гримаскою посмішкою. -- Як вони вам подобаються?
-- Дивовижні.-- Декілька хвилин вони приділили історії цих автомобілів поки Шевановський засмучено не сказав: "Мене бентежить те, що я не можу швидко рухатися, навіть одягаючись, з допомогою Лауретти, я не стаю жвавішим. Сьогодні ввечері я хотів виглядати якнайкраще. Вже час. Ви допоможете мені сісти в машину?"