Співак не добрався й до половини своєї тягучої пісні, коли задзвенів ще один голос, потім ще один, і почався справжній музичний конкурс. Уся вулиця ніби заповнилась невидимими співучими птахами: одні виводили хрипко, надриваючи легені, інші пускали півня, заливаючись таким пронизливим криком, що в уяві поставала червона і роздута від натуги шия, яка мало не лопне. Більшість співаків ховалися в натовпі, не бажаючи виставляти напоказ свою щиру побожність. Інші, навпаки, пишалися своїм голосом та «манерою» і прагнули бути на видноті; вони проштовхувались на середину вулиці і ставали перед святою дівою.
Склавши руки на впалих животиках і втупивши погляд в очі цариці небесної, співали худі дівчатка в брудних спідничках, з волоссям, змащеним оливковою олією. Тоненькими голосочками вони виводили про страждання матері, що бачить, як її син спливає кров’ю і спотикається на камінні під вагою хреста.
За кілька кроків від богоматері став смаглявий молодий циган з посіченими віспою щоками, у брудному смердючому лахмітті; мнучи в обох руках капелюх, він, мов у екстазі, також заспівав про «матір», «матусю душі моєї», «божу матінку», а навколо схвально кивали головами друзі, захоплюючись його високим «хистом».
Гуркотіли, не вмовкаючи, барабани, жалібно голосили сурми, і всі співали водночас, але в цьому безладному різноголоссі кожен починав і закінчував свою саету, жодного разу не збившись, так ніби люди поглухли, ніби релігійний екстаз відгородив їх від зовнішнього світу, і вони нічого не чули, крім власного голосу, що тремтів від побожного захвату, нічого не бачили, крім образу святої діви, від якого не могли відвести нестямного погляду.
Наспівавшися, стали вигукувати захоплені, хоч і не завжди пристойні славослів’я богоматері Макаренській — найвродливішій красуні, діві, якій можуть позаздрити усі діви світу. Біля ніг статуї полилося в склянки вино, найпалкіші кидали їй до ніг капелюхи, наче гарненькій дівчині, і вже годі було збагнути, чи це шаліють охоплені священним захватом християни, чи справляв свою оргію бродяча орда поган.
Перед «страстями» ішов парубійко в ліловій туніці, з терням на голові. Ступаючи босими ногами по синюватих кругляках бруківки, він згинався у три погибелі під вагою хреста, вдвічі більшого, ніж він сам, і коли по тривалій зупинці процесія рушала далі, добрі душі піддавали бідоласі на спину його важку ношу.
Жінки співчутливо схлипували, дивлячись на хлопця з хрестом. Сердешний! З яким святим запалом одбував він свою покуту!.. Усі в передмісті знали, яке він учинив блюзнірство. Клятуще вино, воно геть одбирає в чоловіків тяму! Три роки тому, вранці на страсну п’ятницю, коли Макарена, промандрувавши всю ніч вулицями Севільї, вже поверталася до свого храму, цей грішник, який був веселим хлопцем і ще з учорашнього дня почав пиячити з друзями, спинив «страсті» перед шинком на базарному майдані. Він заспівав величальну святій діві, а потім, охоплений побожним захватом, став голосно вихваляти її. Оле, гарнуля Макарена! Він любить її палкіше, ніж свою наречену! Не знаючи, як ще висловити свою любов, він вирішив кинути до ніг святої діви капелюха і пожбурив те, що тримав у руках, а то виявився не капелюх… Склянка розлетілася на скалки, вдарившись об прекрасне обличчя божої матері, а злочинця відвели до в’язниці… Бідолаха ридав ридма. Адже він любить Макарену, як рідну матір! В усьому винне клятуще питво, воно позбавляє чоловіка глузду, і той сам не знає, що робить! Хлопець тремтів од страху. За образу святині йому загрожували кілька років в’язниці. Він гірко плакав, каючись у своєму блюзнірському вчинку, і зрештою навіть ті, хто найдужче обурювався, стали клопотатися за нього. Хлопця випустили в обмін на обіцянку, що він подаватиме приклад грішникам, одбуваючи тяжку покуту.
Сердега волік хреста, обливаючись потом і геть засапавшись, підтримуючи страшний тягар то одним, то другим затерплим плечем. Жінки плакали, по-південному драматично висловлюючи свої почуття. Товариші жаліли бідолаху і, не зважуючись сміятися з його покутних страждань, співчутливо пропонували йому хильнути вина. Він же зараз упаде від перевтоми, чом би не освіжитися, вони ж не глузують із нього, а хочуть допомогти, як другові…
Але хлопець одвертався од спокуси і дивився на святу діву — нехай вона буде свідком його страждань. Краще він досхочу вип’є завтра, коли Макарена щасливо повернеться до свого храму, і можна буде не боятися її гніву.