Глядачі на сонячному боці помітили цей маневр.
— Душогуб! Убивця!.. — гнівно кричали вони, посхоплювавшись на ноги.
Публіка шаленіла, заступаючись за бідолашного бика, наче той не був приречений на смерть так чи інак. Насйоналові погрожували кулаками, ніби він учинив казна-який злочин, і бандерильєро, опустивши голову, зрештою втік з арени.
Тим часом Гальярдо рушив до президентської ложі із звичайним привітанням. Найвідданіші шанувальники провели його оплесками, ріденькими, зате гучними.
— Не пощастило йому, — казали вони з палкою вірою, що не піддавалася розчаруванню. — Зате які точні удари! Тут уже ніхто не стане сперечатись.
Матадор на хвильку спинився перед рядами, де сиділи найвірніші його прихильники і, спершись на бар’єр, став виправдовуватись. Бик попався негодящий, з таким неможливо показати справжню роботу.
Шанувальники на чолі з доном Хосе згідливо кивали головами — вони й самі такої думки.
Майже всю кориду простояв Гальярдо, спершись на бар’єр. Шанувальники охоче вислуховували його пояснення, але в душі тореро ворушився сумнів, невіра в свої сили, якої досі він не знав.
Бики здавалися йому тепер більшими, та ще й наділеними «двома життями» — ніяк не хотіли вмирати. А раніше ж вони падали під ударами його шпаги просто-таки з дивовижною легкістю. Нема сумніву, проти нього сьогодні випустили найпідступніших тварин із череди, щоб зганьбити його. Це каверзи ворогів, не інакше.
У темних закапелках матадорової свідомості жевріла інша підозра, але Гальярдо не хотів прислухатись до неї, не мав ніякого бажання витягувати її з таємничих глибин. Рука його ніби ставала коротша в ту мить, коли завдавала удару. Раніше вістря шпаги досягало шиї бика зі стрімкістю блискавки: тепер же йому доводилось долати, здавалося, нескінченну відстань, жахливу, непроникну порожнечу. Ноги теж стали не ті. Вони не корилися матадорові, жили власним, незалежним від тіла життям. Марно він напружував волю і наказував їм стояти як колись, спокійно і твердо. Вони не слухались. Так ніби самі відчували небезпеку і напрочуд спритно відскакували вбік, щойно їх обдувало повітрям, развихреним важкою тушею бика, який мчав на нього.
Увесь сором за свою невдачу, усю лють, викликану раптовим нападом страху, Гальярдо обернув проти публіки. Чого хочуть від нього ці люди? Щоб їм на втіху він дав настромити себе на роги?.. У нього й так уже досить на тілі шрамів — слідів безумної відваги. Йому нема чого доводити свою хоробрість. Він і так чудом залишився живий і має за це дякувати тільки божому заступництву та молитвам матері і сердешної Кармен. Він бачив кощаве обличчя смерті так близько, як ніхто інший, і краще за будь-кого розуміє, яка це радість — жити.
«Не сподівайтеся, що задля вашої втіхи я полізу прямо на роги!» — думав матадор, поглядаючи на публіку.
Віднині він убиватиме биків, як більшість його товаришів. Коли краще, а коли й гірше. Зрештою, корида — це ремесло; він уже вибився нагору, і тепер найважливіше — зберегти життя. Він буде хоробрим, але в розумних межах. Не дасть бикові настромити себе на роги тільки заради того, щоб люди потім розводилися, який він сміливий.
Коли Гальярдо вийшов зі шпагою проти другого бика, він так перейнявся цими думками, що відчув приплив холодної мужності. Жоден бик тепер йому не страшний. Він зробить усе можливе, щоб не напоротись на роги.
Прямуючи назустріч звірові, він гордо вигукнув, як під час своїх найславніших виступів;
— Всі з арени!
По радах прокотився збуджений гомін. Гальярдо сказав: «Всі з арени!» Зараз покаже, на що він здатний.
Але сподівання публіки не виправдались. Насйональ і далі йшов за маестро з плащем через руку. Своїм гострим розумом досвідченого бандерильєро, звиклого до марнославних вихваток матадорів, він збагнув фальшиву театральність гордого наказу.
Гальярдо спинився далеченько від бика і з явною осторогою змахнув кілька разів мулетою. Насйоналів плащ весь час метлявся поруч.
Коли мулета опустилась, бик мотнув головою, ніби збирався напасти, але з місця не зрушив. Матадор, що тримався насторожі, дав себе одурити цим рухом і квапливо відступив, майже відскочив, на кілька кроків назад, рятуючись від бика, який і не думав нападати.
Цей непотрібний відступ поставив Гальярдо в безглузде становище. Багато глядачів засміялись. Почулися здивовані вигуки й навіть свист.
— Тікай, а то заколе! — насмішкувато порадив хтось із глядачів.