— Ой, лячно! — пропищав жіночим голосом інший.
Гальярдо спалахнув від гніву. І це йому! На арені Севільї!.. Відчув, що в ньому зроджується порив шаленої відваги, як траплялося за часів, коли він був початківцем, коли сліпо кидався на бика — а там як бог дасть! Але тіло йому не скорилося. Рука, здавалося, мислила, а ноги збунтувались перед небезпекою і насміхалися з його волі.
Та публіка сама прийшла на допомогу матадорові. Обурені образливими вигуками, глядачі зацитькали на крикунів. Як можна так ставитись до чоловіка, що тільки-но одужав після тяжкої рани… Це не достойно арени Севільї. Поводьтеся ж по-людському!
Гальярдо скористався несподіваним співчуттям публіки, щоб вийти зі скрутного становища. Зайшовши збоку, він завдав бикові підступного удару в шию. Тварина впала забита, як на різниці, з рота в неї бризнула кров. Декотрі глядачі зааплодували, самі не знаючи за віщо, інші свистіли, більшість сиділа тихо.
— Проти нього випустили не биків, а підлих собак! — кричав зі свого місця повірений, хоч і знав, що всі бики — з маркізових черед. — Хіба це бики!.. Нехай дадуть справжніх благородних тварин, тоді подивимося, що буде!
Виходячи з цирку, Гальярдо помітив, що публіка мовчить. Люди проходили повз нього, навіть не вітаючись, він не почув жодного вигуку, якими зустрічали його після вдалих виступів. Навіть не посунула за каретою юрма голодранців, які завжди вешталися перед цирком, чекаючи на новини, і ще до закінчення кориди знали про всі події на арені та про подвиги матадора.
Вперше у своєму житті зазнав Гальярдо такої невдачі. Навіть його бандерильєро були мовчазні й похмурі, мов солдати після розгрому армії. Та коли матадор приїхав додому й потрапив у обійми матері, Кармен і сестри, побачив, як радісно хапають його за ноги малі племінники, він одразу повеселішав. «Будь воно все прокляте!.. Головне — жити. Не дуже хвилювати родину, отримувати гроші від публіки, як інші тореро, й не робити дурниць, що рано чи пізно доведуть до смерті».
За кілька днів Гальярдо відчув потребу вийти на люди, погомоніти з друзями в дешевих кав’ярнях та в клубах на вулиці Змій. Він сподівався, що при цьому недоброзичливці мовчатимуть і в такий спосіб пощастить уникнути розмов про його провал. Вечори еспада просиджував тепер у товаристві любителів-бідняків, з якими був перестав зустрічатись, відтоді, як заприязнився з багатіями. Потім ішов у клуб Сорока п’ятьох, де його повірений, галасуючи, вимахуючи руками та нав’язуючи всім свою думку, як і раніше боронив славу Гальярдо.
Незрівнянний дон Хосе! Віра його була непохитна, сильніша за всякі сумніви. Хуан є і буде найкращим матадором світу. Він не зробив Гальярдо жодного критичного зауваження, жодним словом не дорікнув за невдалий виступ: навпаки, сам узявся шукати йому виправдання і на додачу втішав тореро мудрими порадами.
— Ти ще не одужав від рани. Я всім кажу: «Ось як він зовсім одужає — тоді побачите». Все буде, як і раніше. Підеш прямо на бика, — адже бог нагородив тебе відвагою, — і р-раз! По саме руків’я — і бик готовий!
Гальярдо відповідав загадковою посмішкою… Нанизувати биків на шпагу — одного за одним! Нічого іншого він і не прагне. Та леле! Якими великими й грізними вони стали! Як виросли за той час, поки він не виходив на арену!..
Якусь розраду Гальярдо знаходив у грі. За зеленим столом він забував про свої турботи. Знову став програвати скажені гроші молодим сеньйорам, які прощали його невдачі на арені, бо ж він був «світський» тореро.
Одного вечора друзі запросили його повечеряти в готелі «Ерітанья». Там мала відбутися весела гулянка в товаристві кількох чужоземок легких звичаїв, з якими ці юнаки познайомилися в Парижі. Дами приїхали до Севільї подивитися ярмарок та фієсти, що відбуваються на страсному тижні, і тепер вимагали, щоб їм було показано усе «найколоритніше». Краса їхня вже прив’яла, і вони підтримували її за допомогою всілякої мудрованої косметики. Приваблені чаром екзотики, багаті молодики упадали за француженками й усіляко домагалися їхньої прихильності, в чому рідко зазнавали невдачі.
Дівчата мріяли познайомитися зі славетним тореро, з красенем матадором, на ім’я Гальярдо, чий портрет стільки разів бачили на поштових листівках та сірникових етикетках. Вони вже були на кориді і тепер попросили своїх друзів, щоб ті представили їм еспаду.
Вечірка відбулася в ресторані «Ерітанья», вікна й двері якого виходили в сад. Велика зала була оздоблена у вульгарному мавританському стилі — жалюгідне наслідування пишнот Альгамбри. Тут влаштовувано і політичні банкети, і веселі учти; іноді в цій залі лунали полум’яні промови про відродження батьківщини, іноді під бренькіт гітар пливли й вигиналися в ритмі танго звабливі жіночі тіла, ляскали по кутках корки з відкупорюваних пляшок, лунали поцілунки й вереск дівчат.