Стоячи біля хвіртки, Пескадеро пояснив Гальярдо, що то за люди. Вони ніби французи чи то інші якісь чужоземці; він до пуття не знає, звідки вони, та йому й байдуже. Це подружжя мандрує світом і де тільки не побувало. Чоловік, якщо вірити його розповідям, змінив тисячу професій: був шахтарем у Африці, орендував землю на далеких островах, ганявся з лассо за дикими кіньми по безкраїх рівнинах Америки. А тепер надумав стати тореро, щоб, як іспанці, заробляти цим ремеслом гроші. Він щодня приходить у школу, прагне до своєї мети, як уперта дитина, і щедро платить за уроки.
— Уявляєш собі тореро з отаким черевом!.. Та ще й у п’ятдесят років!
Побачивши Гальярдо та Пескадеро, учень опустив руки з бандерильями, а дама обсмикнула спідницю й поправила заквітчаний капелюшок. — Oh, cher maílre![37]
— Добривечір, мосью. Вітаю вас, мадам, — мовив учитель, підносячи руку до капелюха. — Ану, мосью, подивимось, як ваші успіхи. Не забули моєї науки? Ви стоїте на місці і дражните бика, він нападає і коли опиняється біля вас, ви відхиляєтесь і встромляєте бандерильї в загривок. Вам не треба пі про що думати, бик усе зробить сам. Увага! Готові?
Маестро відійшов трохи вбік і спинився перед грізним биком чи то пак перед шибеником, який стояв за опудалом, впершись у нього руками й наготувавшися штовхати його вперед.
— Е-г-гей!.. Сюди, Моріто!
Рибакеро люто заревів і затупотів ногами, роздражнюючи бика, збуджуючи бойовий дух у його порожньому рогозяному череві та солом’яній голові. І Моріто кинувся вперед, як живий, поскрипуючи колесами і трясучи головою на нерівному ґрунті, а ззаду підштовхував звіра хлопчак, щоб той швидше біг. Жоден бик з найкращого табуна не переважив би розумом цього Моріто, безсмертну скотину, яку тисячі разів кололи бандерильями та шпагами, але на тілі її лишалися тільки подряпини, що з ними легко справлявся тесляр. Моріто був мудрий, наче людина. Грізно насунувшись на учня, він спритно звернув убік, щоб не зачепити його рогами, і покотився далі з двома бандерильями в корковій шиї.
Присутні вітали цей майстерний удар бурхливими оплесками, а бандерильєро спокійно залишався на місці, підтягуючи шлейки штанів та поправляючи манжети сорочки. Його дружина, охоплена буйною радістю, аж відкинулася назад, плескаючи в долоні та сміючись. Під натиском пишних тілес спідниця знову підскочила вгору, відкривши сховані принади.
— Чудово, мосью! — вигукнув Пескадеро. — Першокласний удар!
Потішений похвалою вчителя, чужоземець скромно відповів, ударивши себе в груди:
— Я маю найголовніше: мужність, багато мужності.
Потім, бажаючи відсвяткувати свій успіх, він кивнув пажеві Моріто, який аж облизнувся, угадавши наказ. Принести пляшку вина! Три порожні пляшки вже валялися біля дами, яка аж пашіла рум’янцем і чимраз вище підсмикувала спідницю, гучним реготом вітаючи подвиги чоловіка-тореро.
Довідавшись, що з учителем прийшов сам знаменитий Гальярдо й упізнавши його в обличчя, яким вона так часто милувалася в газетах та на сірникових етикетках, чужоземка аж побіліла, а очі її заволоклися серпанком ніжності. «Oh, cher maítre!» Вона всміхалася матадорові, терлась об нього, жадала впасти в його обійми усією вагою свого пишного розм’яклого тіла.
Дзеленькнули склянки з вином у славу нового тореро. Навіть Моріто узяв участь у святкуванні — за нього вишів шибеник, що був йому за няньку.
— За два місяці, а то й раніше, мосью, — сказав Пескадеро з андалузькою поважністю, — ви всаджуватимете бандерильї на мадридській арені, як сам господь бог, і вам дістанеться вся слава, всі гроші і всі жінки… з дозволу сеньйори.
А сеньйора, умліваючи від задоволення, не зводила з Гальярдо ніжного погляду, і її пишні форми коливалися від гучного сміху, як хвилі.
Чужоземець з упертістю людини, що твердо постановила домогтися мети, захотів негайно продовжити урок. По можна гаяти часу. Він прагнув якомога скоріше опинитися на мадридській арені й здобути ті дари, які пообіцяв йому вчитель. Його червонощока подруга, побачивши, що обидва тореро зібралися йти, знову вмостилася на своє місце з пляшкою вина, залишеною під її охорону.
Пескадеро провів Гальярдо до кінця вулиці.
— Прощай, Хуане, — мовив він невесело, — Може, завтра зустрінемося в цирку… Тепер ти бачиш, до чого я дійшов. Доводиться заробляти собі на хліб цим обманом та блазнюванням.
Гальярдо пішов, глибоко замислившись. І це той самий чоловік, якого він колись бачив гордим і безтурботним, який розкидався грішми, мов князь, упевнений у своєму майбутньому!.. Але всі свої заощадження він утратив на невдалих спекуляціях. Життя тореро не може навчити людину розважливо обходитися з грішми. І його, Гальярдо, умовляють покинути своє ремесло? Ніколи! Просто треба підходити до биків ближче.