Під час виходу бандерильєро Гальярдо, спершись на бар’єр, блукав поглядом по ложах. У одній з них напевне сидить донья Соль. Нарешті він побачив її, але не було на ній білої мантильї, і взагалі нічого такого, що нагадувало б про ту севільську сеньйору, схожу на маху з картини Гойї. У своєму елегантному капелюшку на золотистому волоссі вона здавалася чужоземкою, що вперше потрапила на бій биків. Поруч із нею сидів її друг, той самий, якого вона так вихваляла і якому показувала всякі іспанські дивовижі. Ох, донья Соль! Зараз вона побачить, на що здатен простий хлопець, якого вона покинула. Доведеться їй аплодувати йому перед ненависним чужоземцем; навіть проти своєї волі вона буде в захваті, підхоплена загальним поривом публіки.
Коли Гальярдо вийшов на арену зі шпагою та мулетою — його бик був другим, — глядачі зустріли матадора доброзичливо, наче вже простили йому попередню кориду. За два тижні очікування любителі, здавалося, набрались терпіння й полагідніли. Їм хотілося, щоб на цій довгожданій кориді усе було добре. До того ж бойовий запал биків та велика кількість убитих коней привели публіку в чудовий настрій.
Гальярдо рушив до звіра з непокритою головою (після вітальної промови він не надів берета), виставивши перед собою мулету й помахуючи шпагою, як ціпком. Тримаючись оддалік, за ним ішов Насйональ і ще один тореро. З амфітеатру почулися обурені вигуки. Скільки помічників!.. Наче піп зі своїм кліром ідуть ховати покійника!
— Всі з арени! — гукнув Гальярдо.
Обидва тореро скорилися: тон матадора не лишав місця для сумнівів.
Гальярдо рушив далі сам і підійшов до бика зовсім близько. Він розгорнув мулету і, як за добрих давніх часів, ступив уперед ще кілька кроків, підсунувши червоний клапоть під саму заслинену морду. Помах мулетою — оле!.. По рядах пробіг задоволений гомін. Син Севільї згадав про своє добре ім’я, про честь І совість тореро. Зараз він, як і в кращі свої часи, покаже все, на що здатний. За кожним помахом лунали вигуки захвату, а шанувальники матадора, підбадьорившись, стали докоряти противникам. Ну що вони тепер скажуть? Гальярдо інколи недосить старається, що правда, то правда… але коли він захоче!..
Ця корида почалася для Хуана щасливо. Коли бик нерухомо застиг на місці, впершись ногами в пісок, глядачі підбадьорливо закричали:
— Пора! Бий!
І Гальярдо кинувся на бика, ударивши шпагою й миттю вискочивши з-під грізних рогів.
Пролунали оплески, але дуже короткі, після яких відразу ж почувся погрозливий гомін і перші свистки. Прихильники Гальярдо перестали дивитися на бика й обурено повернулися до сусідів. Яка несправедливість! Яке невігластво! Він же вдарив шпагою просто чудово…
Але противники гнівно показували пальцями на бика, й незабаром весь амфітеатр наповнився оглушливим свистом.
Шпага увійшла криво і, пронизавши бикові шию, вистромилась кінчиком біля передньої ноги.
Глядачі вимахували руками й горлали. Яка ганьба! Цього собі не дозволить навіть найшмаркатіший новільєро!
Тварина посунула вперед хисткою ходою, важко погойдуючись із боку на бік. Було видно, яких страждань завдає їй криво вгороджена шпага. Це видовище зворушило всіх, і публіка, здавалось, ошаліла від гніву. Бідолашний бик! Добра, благородна тварина… Багато глядачів аж ревли від люті й перехилялись через бар’єр, ніби збиралися кинутись сторчголов на арену. Мерзотник! Сучий син! Знущатися з тварини, якої він не вартий!.. Люди кричали, співчуваючи стражданням бика, наче то не вони заплатили якраз за те, щоб подивитись на його смерть.
Приголомшений невдачею, Гальярдо низько похилив голову під зливою лайки й погроз. «Будь проклята моя доля!..» Сьогодні він кинувся на бика, як за кращих своїх часів, спромігшись подолати нервовий страх, що змушував його відвертатися, ніби він не міг бачити, як насувається на нього грізний звір. Але гостре відчуття небезпеки й бажання якомога раніше вискочити з-під рогів і цього разу призвело до того, що він закінчив свій випад таким невправним і ганебним ударом.
В рядах кипіли палкі суперечки. «Таж він нічого не вміє. Відвертає обличчя. Ні, він уже нікуди не годиться». А прихильники Гальярдо з не меншим запалом виправдовували свого кумира. «Таке може з кожним статися. Йому просто не пощастило. Головне — точний і вправний удар, а це він уміє».
Кульгаючи й хитаючись від болю, бик пробіг кілька кроків під обурений рев публіки і став, щоб не роз’ятрювати свої муки.
Гальярдо взяв іншу шпагу й підійшов до тварини.