Нарешті!.. Публіка трохи втихомирилась і перестала махати руками, проте крики та свист не припинялися. Пунтільєро добив бика, з нього повитягували шпаги, підчепили гаками за роги, і трійка мулів поволокла тушу з арени, залишаючи за собою широку смугу вдавленої землі та рівчачки крові. Робітники цирку швидко заскородили все граблями й засипали піском.
Гальярдо сховався між бар’єрами, рятуючись від образ та лайки. Він був виснажений і засапаний, боліла нога, але сильніше за розпач у ньому озивалася радість, що небезпека минула. Бик не настромив його на роги… і це лише тому, що він берігся. Пхе, публіка! Юрба душогубів, які прагнуть смерті ближнього, ніби тільки вони дорожать життям і люблять свої родини!..
Повернення квадрильї було сумне. Довелося пробиватись крізь людські юрми, крізь потік карет та автомобілів, обминати довгі вервечки трамваїв.
Затиснутий у густому натовпі глядачів, що виходили з цирку, екіпаж Гальярдо ледве посувався. Люди розступалися перед мулами, але, впізнавши матадора, здавалося, каялись у своїй люб’язності.
По тому, як ворушилися губи, тореро вгадував найбрутальнішу лайку. Їх проминали карети з вродливими жінками в білих мантильях. Одні відверталися, мов не хотіли бачити тореро, інші дивилися на нього з принизливою жалістю.
Матадор весь скулився, ніби хотів зробитися непомітним, і сховався за широкими плечима Насйоналя, насупленого й мовчазного.
За екіпажем погналася з пронизливим свистом ватага малих шибеників. Бідняки, що стояли на тротуарах, стали свистіти й собі, мов хотіли в такий спосіб помститися за свою вбогість, через яку змушені були всю кориду простовбичити за ворітьми цирку, сподіваючись побачити хоч що-небудь. Вони вже знали про невдачу Гальярдо і тепер зловтішно ображали його, раді, що можуть познущатися з чоловіка, який заробляє такі величезні гроші.
Крики та свист волоцюг вивели матадора з покірливої мовчанки.
— Прокляття!.. А чого ці свистять?.. Чи вони були на кориді? Чи платили гроші за квиток?..
Об колесо екіпажа вдарив камінь. Шибеники горлали вже біля самої підніжки, але з’явилися два кінні жандарми, розігнали крикунів і поїхали за каретою по вулиці Алькала, охороняючи славетного Хуана Гальярдо… «першого матадора світу».
X
Тільки-но квадрильї вийшли на арену, як у Конюшенну браму гучно постукали.
До брами підійшов служитель цирку й роздратовано крикнув, що тут входу немає: нехай пошукають інші двері. Але голос іззовні наполягав, і служитель зрештою відчинив.
Зайшли чоловік і жінка; він — у білому кордовському капелюсі, вона — в усьому чорному і в мантильї.
Незнайомець потиснув служителеві руку і щось залишив у його долоні. Люте обличчя того відразу полагідніло.
— Ви мене знаєте, правда ж? — спитав прибулець. — Невже не знаєте?.. Я шуряк Гальярдо, а ця сеньйора — його дружина.
Кармен оглядала брудне подвір’я. Десь удалині, за товстими кам’яними мурами, грала музика, і відчувалося дихання тисячного натовпу, що уривалося криками захвату й вигуками подиву. Квадрильї проходили перед ложею президента.
— Де він? — запитала Кармен з тривогою в голосі.
— Де ж йому бути, жінко? — сердито відказав шуряк. — На арені, звичайно, виконує свій обов’язок… Справжнє божевілля — притарабанитися сюди. Який же я слабохарактерний!
Кармен усе озиралась навколо, але якось безпорадно, наче вже каялась у своєму вчинку. Що вона тут робитиме?..
Потиск руки Антоніо і те, що ці двоє — родичі знаменитого матадора, справили враження на служителя: він був тепер сама люб’язність. Якщо сеньйора хоче дочекатись кінця кориди, вона може посидіти в домі воротаря. Якщо бажає подивитися бій биків, він проведе їх на добрі місця, хоч квитків у них і немає.
На цю пропозицію Кармен аж здригнулася. Дивитися бій биків?.. Ні, ні. Їй і так нелегко було змусити себе приїхати до цирку, і вона вже кається в цьому. А бачити, як Хуан виходить проти бика, їй і зовсім несила. Ніколи вона не ходила на його виступи. Чекатиме краще тут, поки зможе витримати.
— О господи! — покірно зітхнув лимар. — Гаразд, ми залишимось тут, хоч я й не знаю, що нам робити біля цих стаєнь.
Чоловік Енкарнасйон супроводжував своячку ще з учорашнього дня, терпляче заспокоюючи охоплену страхом Жінку, яка майже весь час плакала.
У суботу опівдні Кармен покликала шуряка в чоловіків кабінет і сказала йому, що твердо вирішила їхати до Мадрида. У Севільї вона далі не здатна витримати. Ось уже тиждень, як її мучить безсоння, в уяві постають жахливі картини. Жіноче чуття підказує їй, що чоловікові загрожує страшна небезпека. Вона повинна бути поруч із Хуаном. Кармен не знала, ні з якою метою їде в Мадрид, ні чого доб’ється своєю поїздкою, але прагнула будь-що побачити Хуана, перейнявшись палкою вірою, що її присутність відверне біду від коханого чоловіка.