Одне слово, робилося все, щоб кінь утримався на ногах ще кілька хвилин, поки пікадор виїде на арену, а там уже бик довершить роботу… І напівмертві шкапи терпляче зносили своє жорстоке воскресіння. Тих, що спотикалися, нещадно били палицями. Від цих ударів коняка вся тремтіла й, ошалівши від болю, кусалася, вириваючи клапоть шкіри або жмут волосся у «вченої мавпи», який необачно підходив до неї надто близько. А бувало, що, відчувши в череві роги, жалюгідна шкапа вгороджувала зуби бикові в шию з відчаєм оскаженілого ягняти.
Покалічені коні тужливо іржали, з-під задертих хвостів шумно виривалися гази; пахло кров’ю і смерділо кізяками, між кам’яними плитами стікали червоні цівки, кров висихала й темнішала.
Гомін невидимого натовпу долинав і сюди. По тривожних вигуках, які вихоплювалися з тисяч горлянок, можна було здогадатися, що бик наздоганяє якогось бандерильєро. Потім западала глибока тиша. Втікач обертався лицем до бика, і публіка гучними оплесками вітала майстерно всаджені бандерильї. Сурми оголошували вихід матадора, й оплески гриміли знову.
Кармен захотілось утекти з цирку. «Мати божа, що подаєш надію! Чого я сюди прийшла?» Вона не знала, в якому порядку виступають сьогодні матадори. Можливо, оті сурми оголошують, що зараз її чоловік вийде назустріч звірові! А вона стоїть тут, за кілька кроків, і нічого не бачить!.. Краще втекти звідси якомога скоріше, звільнитися від цієї нестерпної муки.
До того ж їй було тяжко дивитися на забризкане кров’ю подвір’я, на страждання нещасних коней. Чутливе жіноче серце Кармен повставало проти такої жорстокості, і вона затуляла носа хусточкою — її нудило від смороду різниці.
Кармен ніколи не була на кориді. Майже все своє життя вона слухала розповіді про бій биків, але в уяві бачила лише його показну сторону, те, що бачать у ньому всі: осяяну сонцем арену, де відбувається пишна вистава, в якій метляються червоні плащі, блискають шпаги, мерехтить шовк і золото. Ніколи не думала вона, що за лаштунками цього торжества ховається така огидна правда. І вони живуть ціною знущання зі слабких тварин, на прибутки від таких жорстоких спектаклів!..
В амфітеатрі знову загриміли оплески. На подвір’ї пролунав владний голос, що віддавав якісь розпорядження. Першого бика вбито. У глибині проходу, що починався від Конюшенної брами, розчинилися ворота, і на подвір’я увірвався гомін натовпу й музика.
На арену вибігли два запряги мулів: один — витягти трупи коней, другий — тушу вбитого бика.
Під аркадою з’явився лимар і попрямував до Кармен. Він аж тремтів од захвату.
— Хуан сьогодні незрівнянний, просто чудеса творить! Не бійся за нього. Хлопець живцем ковтає биків!
І Антоніо стривожено поглянув на своячку — не зіпсувала б вона йому таку рідкісну втіху… То що вона вирішила? Може, все-таки подивиться кориду?
— Виведи мене звідси! — благально мовила Кармен. — Мені погано… Проведи мене до найближчої церкви.
Лимар невдоволено скривився. Присягаюсь ім’ям Роже! Піти з такої чудової кориди!.. І, прямуючи до виходу, бідолаха напружено міркував, де б його покинути Кармен, щоб якомога скоріше повернутись до цирку…
Уже й другий бик вибіг на арену, а Гальярдо, прихилившись до бар’єра, усе ще приймав поздоровлення від своїх шанувальників. Яким відважним бував цей хлопець… «коли захоче»!.. Весь амфітеатр аплодував йому за першого бика, забувши про колишні невдачі. Коли один з пікадорів гримнувся з коня й не міг підвестися, Гальярдо кинувся на бика з плащем і заманив його на середину арени. Після кількох бездоганних веронік звір стомився бігати за оманливим червоним клаптем і став як укопаний. Скориставшися з розгубленості тварини, тореро спинився за кілька кроків від бика, підставивши під роги незахищені груди. Хуан відчував приплив відчайдушної хоробрості, цієї передвісниці великих подвигів. За всяку ціну він мусить прихилити до себе публіку якимось сміливим вчинком! І матадор опустився навколішки прямо перед рогами, готовий відскочити вбік при найменшій спробі до нападу.
Але бик стояв нерухомо. Гальярдо простяг руку і торкнувся до заслиненої морди — тварина навіть не ворухнулась. Тоді тореро зважився на щось нечуване. Він ліг на арену, поклавши під голову замість подушки плащ, і якусь мить лежав під самими ніздрями у звіра. Запала напружена тиша. Ніби відчуваючи небезпеку, бик майже з острахом обнюхав нерухоме тіло, що зухвало вивернулося під самими його рогами.