Гальярдо підібрав шпагу й, похнюпивши голову, знову пішов на бика. Його охопив такий розпач, що він не мав сили навіть обурюватися несправедливістю публіки, поблажливої до інших матадорів і невблаганної до нього.
У голові шуміло, але він помітив, що за ним іде якийсь тореро. Мабуть, Насйональ.
— Спокійно, Хуане. Не гарячкуй.
Прокляття! Невже тепер так і буде? Невже ніколи більше він не зможе сміливо кидатись прямо на роги і вгороджувати шпагу по саме руків’я? Невже він на все життя залишиться посміховиськом публіки?.. І перед ним зараз но бик, а жалюгідний віл, якого довелося роздрочувати вогнем!..
Гальярдо спинився перед биком, що, здавалося, чекав на нього, впершись ногами в пісок, ніби прагнув якомога скоріше позбутися своїх мук. Матадор не захотів навіть махнути мулетою. Відразу став у позицію, низько опустивши червоний клапоть і піднявши шпагу на рівень очей… Тільки б не відсмикнути руку!
Публіка в одному пориві підхопилась на ноги. На якусь мить чоловік і звір ніби злилися в один величезний клубок, що стрімко покотився по арені. Найавторитетніші знавці вже махали руками, висловлюючи своє схвалення. Матадор кинувся на бика, як за кращих своїх часів. Який чудовий удар!
Та зненацька, мов випущений з катапульти снаряд, людина злетіла вгору і покотилася по арені. Бик нахилив голову, підхопив нерухоме тіло на роги, ще раз підкинув його й побіг далі із застромленою по саме руків’я шпагою в шиї.
Похитуючись, Гальярдо зіп’явся на ноги, й амфітеатр вибухнув оглушливими оплесками, прагнучи залагодити несправедливість. Оле, сміливцю! Слава синові Севільї! Оце удар!
Але тореро не відповідав на вітальні вигуки натовпу. Болісно скоцюрбившись, він ухопився обома руками за живіт і з низько опущеною головою ступив кілька непевних кроків. Хитаючись як п’яний, він двічі підводив голову й шукав очима виходу з арени та раптом упав, скрутившись, як величезна гусінь, замотана в шовк і золото. Четверо робітників цирку незграбно підняли його і сяк-так поклали собі на плечі. Насйональ рушив за ними, підтримуючи голову друга; на блідому й пожовклому обличчі матадора тьмяно блищали з-під приплющених повік осклілі очі.
Публіка здивовано притихла, оплески змовкли. Усі невпевнено озиралися, не знаючи, наскільки серйозна рана Гальярдо… Але незабаром стали ширитися бадьорі вісті, які невідомо звідки беруться і яким у таких випадках натовп охоче вірить, то збуджуючись, то холонучи від жаху… Нічого страшного. Удар в живіт, від якого матадор знепритомнів. Крові ніхто не бачив.
Глядачі відразу заспокоїлись і посідали, зосередивши увагу на бикові, який усе ще тримався на ногах, борючись із неминучою смертю.
Насйональ допоміг покласти маестро на кушетку в цирковому лазареті. Гальярдо лежав нерухомо, руки його безживно звішувались додолу.
Себастьян, який не раз бачив свого матадора пораненим і залитим кров’ю, досі ніколи не втрачав самовладання, але тепер відчув, як його поймав гнітючий страх перед цим бездиханним, як у мерця, тілом і блідим, майже зеленим обличчям.
— О лихо! — простогнав бандерильєро. — Де ж лікарі? Невже тут немає жодного?
Весь персонал лазарету, відправивши до лікарні покаліченого пікадора, поквапився в свою ложу дивитись кориду.
Охоплений розпачем, Насйональ щось кричав Гарабато та Потахе, які прибігли зразу за ним, сам не усвідомлюючи, що каже. Секунди здавались йому годинами.
З’явилися два лікарі і, зачинивши двері, щоб ніхто не заважав, нерішуче схилилися над нерухомим тілом еспади. Насамперед треба його роздягти. При тьмяному світлі, що падало згори крізь слухове віконце, Гарабато почав розстібати, розпорювати та рвати на тореро одежу.
Насйональ ледве бачив тіло товариша за лікарями, що заступили пораненого. Вони мовчали, консультуючись тільки очима. Мабуть, він зомлів від страшного удару, через те й здається неживим. Крові ніде не видно. Одяг на ньому подертий рогом — мабуть, коли бик підкинув його вдруге.
До кімнати поквапно зайшов доктор Руїс, І колеги шанобливо пропустили його наперед. Лікар нервував і лаявся, допомагаючи Гарабато роздягати пораненого.
Навколо ліжка сталося замішання, почулися вигуки подиву й жаху. Бандерильєро боявся щось запитати. Заглянув через голови лікарів і побачив тіло Гальярдо з піднятою до шиї сорочкою. Крізь розстебнуті і спущені панталони чорніло волосся в паху. На оголеному животі зяяла страшна крива рана, між закривавленими краями якої видніли синюваті клапті кишок.
Доктор Руїс похитав головою. Крім жахливої смертельної рани, тореро дістав страшний струс від удару. Він не дихав.