— Лікарю… лікарю! — простогнав бандерильєро, благаючи сказати йому всю правду.
По тривалій мовчанці доктор Руїс знову похитав головою.
— Все скінчено, Себастьяне… Можеш шукати собі іншого матадора.
Насйональ звів очі вгору. Отакий чоловік, а помер, навіть не змігши потиснути друзям руки, не сказавши жодного слова, раптово, мов жалюгідний кролик, якого стукнули обухом по голові!..
Охоплений розпачем, бандерильєро вибіг з кімнати. Ні, він не спроможний на це дивитися. Він не такий, як Потахе, що й далі похмуро стоїть у ногах ліжка, втупивши невидющий погляд у покійника і крутячи в руках капелюха.
Себастьян ладен був заплакати, як дитина. Груди його тяжко й болісно здіймалися, очі переповнилися слізьми.
На подвір’ї йому довелося відступити до стіни, даючи дорогу пікадорам, що поверталися на арену.
Жахлива новина миттю облетіла весь цирк. Гальярдо мертвий!.. Одні сумнівалися, інші вірили, але ніхто не зрушив з місця. Корида тільки починається — зараз мають випустити третього бика. Не відмовлятися ж від видовища.
З амфітеатру долинав гомін натовпу, звучала музика.
Бандерильєро відчув, як його затоплює люта ненависть і огида до всього, що його оточувало, до свого ремесла та до публіки, заради якої це ремесло існує. У пам’яті його зазвучали красиві слова, над якими завжди сміялися його друзі. У цю мить вони здалися Себастьянові як ніколи глибокими і правдивими.
Потім думки Насйоналя звернулися до бика, що його якраз волочили повз нього з арени; шия звіра була обвуглена й закривавлена, ноги нерухомі, а осклілі очі мертво дивилися в синє небо.
І в уяві Себастьян побачив друга, який лежав за кілька кроків, по той бік кам’яної стіни; руки й ноги його заклякли, задерта сорочка оголювала розпорений живіт, з-під приплющених повік каламутним і таємничим блиском мерехтіли неживі очі.
Нещасний бик! Нещасний матадор!.. Зненацька з амфітеатру долинули гучні радісні крики — публіка вітала продовження вистави. Насйональ замружився і зціпив кулаки.
А звір ревів — найкровожерливіший, найстрашніший на світі звір.
Мадрид, січень — березень 1908 р.
Коментарі О. Алексеєнко
Сократ (469–399 до н. е.) — давньогрецький філософ.
Алькала — одна з центральних вулиць Мадрида.
Бульвар Геркулеса — мальовнича тополина алея у північно-східній частині Севільї. Свою назву бульвар дістав через встановлену тут статую Геркулеса, легендарного засновника Севільї. Улюблене місце прогулянок мешканців міста.
…на арені севільського цирку… — арена для бою биків, розташована на площі де ла Маестранса. Була споруджена у 1763 р. і поступається своєю величиною тільки мадридській.
Роже де Флор (1262–1306) — справжнє ім’я цього каталонського рицаря ордену тамплієрів — Роберт Блум. Очолив експедицію каталонських найманців у Візантію, домігся титулу цезаря Візантійської імперії. Сповнене авантюрних пригод життя Роже де Флора нерідко ставало темою розважальних книжок.
Церква св. Хіля — розташована на північному заході Севільї біля старовинного муру та воріт Ла Макарена. Ікона цієї церкви — діва Макаренська — користувалася особливою популярністю серед бідноти передмістя.
…активним членом Інтернаціоналу трудящих… — йдеться про II Інтернаціонал (заснований у 1889 p.), на засіданні якого була присутня делегація Іспанії.
Маккавеї — давньоіудейський жрецький рід, відомий фанатичною релігійністю.
Дантон Жорж Жак (1759–1794) — один з найвидатніших діячів французької буржуазної революції кінця XVIII сторіччя.
Аутодафе — винесення і виконання вироку інквізиції; прилюдне спалення на вогнищі.
…білий прапор із грізним зеленим хрестом… — офіційний прапор інквізиції.
Кастелар Еміліо (1832–1899) — консервативний іспанський політичний діяч, відомий своєю ораторською майстерністю.
Соль (ісп. «сонце») — ім’я героїні романтичної драми В. Гюго «Ернані».
Золота вежа — зведена на березі Гвадалквівіру у Севільї під час арабського панування… Складав частину стін та укріплень, що оточують місто. Викладена керамічною плиткою, яка, відбиваючи сонячне проміння, створює враження золотого сяйва.
Хіральда — висока вежа, колишній мінарет великої мечеті в Севільї, побудована наприкінці XII ст.; після вигнання маврів мечеть була перетворена на собор, а Хіральда — на дзвіницю. Хіральда оспівана в літературі Сервантесом, Ф. Г. Лоркою, Р. Альберті та ін.