— Синочку ріднесенький! Хуанільйо!.. Як би зараз радів твій сердешний батько!
— Не плачте, мамо… Сьогодні в нас такий радісний день. Ось побачить, як усе буде добре. Коли господь пошле мені щастя, я вбудую для вас новий дім, ви їздитимете в кареті й носитимете розкішну манільську шаль… Ваші подруги показяться від заздрощів…
Лимар схвально кивав головою, — мовляв, як Хуан говорить, так усе й буде, — а його приголомшена дружина ніяк не могла отямитися від такої раптової переміни в настрої чоловіка. Так, так, Енкарнасйон, це правда; твій брат піде далеко, якщо захоче… Він здатен на чудеса. Перевершив самого Роже де Флора!
Увечері по всіх тавернах та кав’ярнях севільського передмістя тільки й розмов було що про Гальярдо.
— З цього тореро будуть люди. Ох і спритний же, ох і сміливий!.. Він заткне за пояс усіх кордовських халіфів.
У цих вихваляннях бриніли гордощі жителів Севільї, міста, що постійно змагалося з Кордовою, яка теж славилася своїми тореро.
Від того дня життя Гальярдо цілком змінилося. Молоді сеньйори віталися з ним і запрошували його за свій столик на терасу кав’ярні. Веселі дівчата, які колись підгодовували юного тореро і дбали про його одяг, тепер були безжально забуті. І навіть «хрещений батько» зрозумів, що він уже не потрібний, і розважливо відступив у тінь, ввернувши свою ніжну приязнь на інших початківців.
Імпресаріо цирку стали часто запрошувати Гальярдо і всіляко лестили молодому тореро, ніби він був уже знаменитістю. Коли на афішах стояло його ім’я, народ валом валив до цирку. Простолюд захоплено вітав «сина сеньї Ангустіас», про його відвагу розповідали легенди. Слава Гальярдо поширилася по всій Андалусії, і лимар, хоча ніхто його не просив, стромляв свого носа всюди, самочинно взявши на себе роль захисника Хуанових інтересів.
Вважаючи себе чоловіком розважливим і досвідченим у справах, лимар вирішив, що віднині і його шлях у житті визначено.
— Твій брат, — казав він дружині, укладаючись спати, — потребує допомоги практичного чоловіка, який захищав би його інтереси. Ти думаєш, він прогадає, взявши мене за повіреного? Я для нього справжня знахідка. Сам Роже де Флор не зробив би для нього стільки, скільки можу зробити я! А для нас це було б…
Лимар підраховував майбутнє багатство Гальярдо, водночас думаючи про своїх п’ятьох дітей і про тих, які ще з’являться в нього, бо він був чоловік невтомний і плодючий у своїй подружній вірності. Адже цілком можливо, що всі гроші матадора колись дістануться його племінникам!..
Півтора року Хуан убивав молодих бичків на найкращих аренах Іспанії. Його слава зрештою досягла й Мадрида. Навіть любителі з королівського оточення захотіли подивитися на «сина Севільї», про якого стільки писали газети і стільки розповідали андалузькі знавці.
У супроводі цілого гурту друзів земляків, що жили в Мадриді, Гальярдо гордовито прогулювався вулицею Севільї, неподалік кафе «Англійського». Вуличні кралі всміхалися у відповідь на його люб’язності і пасли очима товстий золотий ланцюжок на грудях тореро та великі діаманти на пальцях — коштовності, що їх Гальярдо поспішив придбати на свої перші заробітки і в рахунок майбутніх. Матадорові не личить шкодувати гроші на вбрання та прикраси, і він мусить також щедро пригощати друзів і знайомих. Якими далекими здавалися Хуанові ті дні, коли вони з бідолахою Чіріпа блукали цією самою вулицею, ховаючись від поліцаїв, милуючись на тореро і підбираючи за ними недокурки!..
Виступ Гальярдо в Мадриді мав успіх. У нього з’явилося багато нових друзів, а ціла група ласих на все нове любителів проголосила його «тореро майбутнього» і стала домагатися, щоб йому дали нарешті альтернативу[24].
— Він загрібатиме гроші лопатою, Енкарнасйон, — казав шуряк. — Наживе мільйони, якщо з ним не станеться лиха…
Життя родини теж змінилося, Гальярдо, який тепер приятелював із молодими сеньйорами Севільї, не хотів, щоб мати його й далі жила в халупі, як за часів, коли вони терпіли тяжкі злидні. Йому кортіло перебратися на найкращу вулицю Севільї, але сеньйора Ангустіас залишилася вірною Ярмарковому передмістю. Старим людям, як відомо, завжди любі ті місця, де проминули їхні молоді роки.
Мати з сином переселились у набагато кращий будинок. Сеньйора Ангустіас більше не бігала по заробітках, сусідки в усьому допомагали їй, знаючи, що добра жінка і їх завжди виручить у скрутну годину. Крім блискучих масивних коштовностей, які прикрашали його пальці та груди, Хуан придбав те, чим особливо пишається кожен тореро: баского верхового коня рудої масті, розкішне сідло і попону з барвистими китицями. Він гарцював вулицями Севільї з єдиною метою: похизуватися перед друзями, які вітали ошатного верхівця гучними криками «оле!» — це тішило його марнославство. Іноді, напередодні великої кориди, Гальярдо приєднувався до блискучої кавалькади молодих сеньйорів, і вони вирушали на луки Таблади подивитися на биків, яких мали завтра вбити інші матадори.