— Коли мені дадуть альтернативу… — повторював Гальярдо за кожним словом, пов’язуючи з цією подією усі плани на майбутнє.
На той час він відкладав цілу низку задумів, збираючись приголомшити матір, хоча бідна жінка й так була налякана несподіваним добробутом і не могла навіть уявити, що можна бажати чогось більшого.
Нарешті настав довгожданий день, коли Гальярдо дали альтернативу, тобто визнали його матадором.
Посеред арени Севільї славетний маестро вручив йому шпагу й мулету, і публіка ошаліла від захвату, коли він майстерним ударом заколов першого «справжнього» бика, якого випустили проти нього. За місяць це його звання «доктора тавромахії» було урочисто підтверджене на арені Мадрида, де інший не менш уславлений еспада передав йому шпату з бою з Міуриними биками.
Ось так із новільєро Гальярдо перетворився на матадора, і його ім’я стали згадувати нарівні з іменами відомих тореро, якими він колись так захоплювався і які вдавалися недосяжними богами бідному парубійкові, що виступав тільки в сільських капеях. Хуанові вгадалося, як на маленькій станції поблизу Кордови він наважився попросити грошей в одного з цих славетних матадорів, коли той проїздив у поїзді зі своєю квадрильею, і того дня йому пощастило поїсти, бо всіх людей з колетою об’єднує почуття братерства, і багатий, як принц, еспада завжди подасть монету й цигарку обшарпаному хлопчакові, який лиш починає виступати у своїх перших капеях.
На нового матадора дощем посипалися запрошення. Охоплені цікавістю, любителі жадали бачити його на всіх аренах Півострова. Професійні газети раз у раз друкували портрети Гальярдо і розповідали всілякі романтичні небилиці з його життя. Жодного еспаду не запрошували на стільки корид. Гроші так і попливуть до нього.
Обурений Антоніо, Хуанів шуряк, шукав співчуття у дружини й тещі.
Яка невдячність! Так роблять усі, хто надто стрімко підноситься вгору. Адже він, Антоніо, із шкури пнувся, відстоюючи Хуанові інтереси в переговорах з імпресаріо цирків, коли влаштовував для нього кориди з молодими бичками!.. А тепер, як хлопець став маестро, він узяв за повіреного такого собі дона Хосе, що з ним познайомився лиш недавно; він же ніякий не родич Хуанові і причарував його тим, що мав славу старого любителя корид і знавця всіх тонкощів тавромахії.
— Він ще каятиметься, — ображено провадив шуряк. — Де він знайде собі іншу родину? Хто його так любитиме, як любимо ми, люди, що піклувались про нього змалечку? А він цього не розуміє. Під моєю опікою він почував би себе, як…
Але тут Антоніо замовкав і ковтав славетне ім’я, бо знав, що його одразу візьмуть на глузи бандерильєро та шанувальники, які тепер часто бували в домі Гальярдо і зрештою помітили лимареву прихильність до історичного персонажа.
З великодушністю переможця Гальярдо вирішив утішити розчарованого шуряка, доручивши йому нагляд за будівництвом нового дому, яке надумав розпочати. Може витрачати скільки захоче. Зачарований легкістю, з якою випалися на нього гроші, еспада винагородив шуряка за відмову взяти його повіреним, давши йому погріти руки на цьому ділі.
Хуан здійснював своє давнє бажання — будував для матері дім. Бідолашна жінка усе життя мила підлогу у багатіїв, тож нехай тепер у неї буде власний будинок із прегарним патіо, вистеленим мармуровими плитами, з мозаїчним фризом, з розкішно вмебльованими кімнатами. А ще в неї буде багато служниць, що все за неї робитимуть. Як і мати, Гальярдо відчував, що його доля міцно пов’язана з передмістям, де минуло його злиденне дитинство. Йому подобалося приголомшувати своїм багатством тих людей, у яких колись мати мила підлогу, і вряди-годи тицьнути жменю песет котромусь із бідаків, що замовляли його батькові черевики або давали малому Хуанові кусень черствого хліба, коли він мучився а голоду. Гальярдо купив на злам кілька старих будинків, серед них і той, у підворітті якого працював старий швець, і на розчищеному місці почав споруджувати справжній палац із білими стінами, з пофарбованими в зелений колір віконницями, з обличкованим кахлями передпокоєм і чавунними ґратчастими дверима з гарними візерунками, крізь які буде видно фонтан посеред патіо, мармурові колони, а вгорі між ними — золоті клітки із співучими пташками.