На п’ятому році подружнього життя еспада приготував для дружини та матері чудовий сюрприз. Він придбав землю — справжній великий маєток з неозорими угіддями, оливняками, млинами, чередами худоби; такий самий маєток, якими володіють найбагатші сеньйори Севільї.
Як і всі тореро, Гальярдо мріяв стати поміщиком, володіти табунами коней і чередами худоби. Багатства городянина — цінні папери та інше — не приваблюють тореадорів, вони в цьому нічого не тямлять. Бики нагадують їм про зелені луки; коні — про широкі простори. Тореро конче треба постійно рухатись і тренуватись, виїздити взимку на полювання та верхові прогулянки, і тому кожен із них мріє про власну землю.
Для Гальярдо багатієм був лише господар маєтку, той, хто має багато коней і худоби. Ще в часи його убогої юності, коли він мандрував пішки повз оливняки і бачив навколо безкраї простори, зародилося в ньому палке бажання володіти широченними ланами, які належали б тільки йому, які він міг би огородити колючим дротом і не пускати туди нікого.
Повірений Хуана знав про цю мрію. Дон Хосе розпоряджався всіма прибутками Гальярдо, отримував гроші за його виступи і провадив підрахунок. Але марно намагався він розтлумачити своєму матадорові, як стоять його справи.
— Я не розуміюся на цій музиці, — казав Гальярдо самовдоволено. — Моє діло — вбивати биків. Робіть як знаєте, доне Хосе. Я довіряю вам, адже ви тільки про мою користь і дбаєте.
І дон Хосе, що геть занедбав свої власні справи, яким сяк-так давала лад дружина, клопотався тільки про маєтність матадора, виявляв справжній хист лихваря, вкладаючи його гроші під великі проценти.
Одного дня він весело сказав своєму підопічному:
— Я вже знайшов якраз те, що тобі треба. Величезний маєток, і до того ж дуже дешевий: справжня знахідка. На тому тижні підпишемо купчу.
Гальярдо спитав, де розташований і як називається цей маєток.
— Називається він Рінконада.
Так здійснилася найзаповітніша Хуанова мрія.
Коли Гальярдо з дружиною та матір’ю приїхав у Рінконаду, щоб вступити у володіння маєтком, він показав їм стодолу, де колись ночував з друзями по бродяжництву, кімнату, в якій обідав разом із господарем, і маленьку арену, де заколов бичка, уперше в своєму житті заслуг живши право їхати в поїзді, не ховаючись під лавою.
III
Взимку, якщо Гальярдо не був у Рінконаді, в їдальні його міського дому щовечора збиралась компанія друзів.
Першими звичайно приходили лимар та його дружина — двоє їхніх малюків постійно жили в домі еспади. Кармен хотіла, щоб найменшенькі діти зовиці були коло неї — тиша великого будинку пригнічувала молоду жінку, нагадувала про власну безплідність. Малята любили її і почасти від щирого почуття, почасти скоряючись напучуванням батьків, щохвилини лащилися до вродливої тітки та доброго знаменитого дядька, цілували їх і горнулися до них, мов кошенята.
Енкарнасйон була гладка, як і її мати. Від безперервних пологів живіт у неї одвис, на верхній губі з роками з’явилися вусики. Вона раз у раз облесливо посміхалася до зовиці та вибачалася, що тій доводиться терпіти з її дітьми стільки клопоту.
Та перш ніж Кармен встигала відповісти, втручався лимар:
— Облиш, жінко. Ці двоє так люблять своїх дядька та тітку. Маленька жити не може без любої тітусі Кармен…
І двійко небожат жили тут, мов у себе вдома. Своїм лукавим дитячим розумом вони вгадували, чого сподіваються від них батьки, й осипали ніжними пестощами багатих родичів, про яких усі говорять з такою пошаною. Повечерявши, вони цілували руку сеньйорі Ангустіас та своїм батькам, кидались на шию Гальярдо й Кармен і йшли спати.
Бабуся сиділа на чільному місці за столом. Коли в еспади збиралися гості, майже завжди люди з певним становищем, старенька відмовлялася сідати на почесному місці.
— Е, ні, — заперечував Гальярдо. — Ви, матусю, в нас голова. Сідайте сюди, а то не будемо їсти.
І, взявши її під руку, ласкаво вів до столу, ніби своєю пошаною і любов’ю хотів винагородити матір за все те горе, якого завдав їй за роки бродяжницького дитинства.
Коли увечері приходив Насйональ, — завжди з таким виглядом, ніби навідувати маестро входило в його обов’язки бандерильєро, — товариство одразу веселішало. Гальярдо, який сидів з непокритою головою і начесаною майже на чоло колетою, схожий у своїй дорогій хутряній куртці на багатого поміщика, весело вітав гостя. Ну, що там чувати в колах любителів? Які ходять плітки?.. Чи скоро буде в нас республіка?