— Гарабато, налий Себастьянові вина.
Але Себастьян, на прізвисько Насйональ, відмовлявся від частування. Не треба йому вина, він не п’є. Через пияцтво робітничий клас скніє в темряві. На ці слова товариство вибухало реготом, хоча чуло їх майже щодня. Бандерильєро вже осідлав свого коника.
Тільки лимар не сміявся, дивлячись на Себастьяна ворожим поглядом. Він ненавидів Насйоналя, вбачаючи в ньому суперника. Бандерильєро був зразковий сім’янин і теж багатодітний, у його таверні крутився навколо материної спідниці цілий рій малечі. Двох найменших хрестили Гальярдо та його дружина, отже, еспада й бандерильєро стали кумами. Лицемір! Щонеділі приводить у дім Гальярдо обох хрещеників у святкових костюмчиках, щоб ті поцілували руку хрещеним батькам. Щоразу як Насйоналеві діти отримували якийсь подарунок, лимар бліднув від обурення. Таж вони грабують його дітей! Чи не сподівається бандерильєро, що якась частина майна еспади дістанеться в спадок хрещеникам? Злодій! Яке він мас відношення до їхньої родини?..
Лимар завжди зустрічав слова Насйоналя ворожою мовчанкою і лютим поглядом, а часом відверто висловлював свою ненависть, заявляючи, що, якби його воля, він би постріляв усіх тих, хто баламутить народ і підбурює всякий набрід проти порядних людей.
Насйональ був на десять років старший за свого маестро. Коли Гальярдо тільки починав виступати в капеях, той уже повернувся з Америки, де вбивав биків на арені Ліми і брав участь як бандерильєро в уславлених квадрильях. На початку своєї кар’єри, коли Насйональ був молодий і спритний, він досяг певної популярності. Якийсь час його навіть вважали «тореро майбутнього», і севільські любителі покладали на нього великі надії, сподіваючись, що він затьмарить матадорів з інших провінцій. Але невдовзі ці надії розвіялись. Повернувшись з Америки, окутаний туманною славою далеких подвигів, Насйональ виступив на арені Севільї як матадор. Люди валом посунули на нього дивитись, багатьом не дісталося квитків. Але у вирішальний момент «йому зрадила мужність», як висловлювались любителі. Бандерильї він устромляв майстерно, з упевненістю досвідченого й сумлінного трудівника, який чесно виконує свій обов’язок, але коли пролунав сигнал убити бика, інстинкт самозбереження виявився сильнішим за волю і не дав матадорові наблизитися до рогів, отож він так і не зміг скористатися перевагами свого чималого зросту та дужої руки. І Насйональ свідомо відмовився від високих почестей у тавромахії, змирився з долею ремісника. Він буде бандерильєро — і тільки. Слугуватиме іншим тореро, молодшим за нього. Цього досить, щоб прогодувати родину, а також відкласти якісь копійки і згодом розпочати своє маленьке діло. Доброта і чесність Насйоналя стали приказкою серед людей з колетою. Дружина Гальярдо дуже любила бандерильєро і вірила, що він як ангел-охоронець збереже для неї чоловікову вірність. Коли влітку квадрилья виступала в якомусь провінційному містечку і ввечері Гальярдо з усіма своїми людьми йшов у кафешантан, прагнучи захмеліти й повеселитися після важкого дня, мовчазний і суворий Насйональ сидів серед наквацьованих співачок у прозорих халатиках, немов чернець-пустельник у колі александрійських куртизанок.
Він не обурювався, а тільки з сумом згадував свою дружину та малят, які чекають на нього в Севільї. Усі вади людські, усю розбещеність, яка панує в світі, він вважав наслідком неосвіченості народу. Звичайно ж, оті бідолашні дівчата зовсім не вміють грамоти. Він і сам людина неосвічена й темна. А що Насйональ пояснював своє невігластво і невміння мислити браком освіти, то був схильний приписувати цій же таки неосвіченості усю підлість людську і всі нещастя, які спостигають людей.
Колись, ще в юності, Себастьян працював ливарником, і був активним членом Інтернаціоналу трудящих*. Він любив слухати товаришів по роботі, які були щасливіші за нього, бо могли читати вголос газети, що боронили інтереси народу. За часів національного ополчення він грався в солдати й був у загонах, що носили червону шапку — символ федералістської непримиренності. Цілими днями простоював він перед спорудженими на майданах трибунами, де і вдень і вночі мітингували різні клуби, а оратори, змінюючи один одного, з чисто андалузькою велемовністю розводилися про божественне походження Ісуса та про зростання цін на предмети першої необхідності. Потім настали часи репресій, і після страйку він опинився у скрутному становищі робітника, затаврованого як бунтівник, — таких ніде на роботу не брали.
Себастьян любив кориду і, не знаходячи для себе іншого ремесла, став у двадцять чотири роки тореро. Проте він багато чого навчився і з осудом говорив про звичаї сучасного йому суспільства — бо ж недаремно стільки років слухав грамотіїв, які читали вголос газети. Чи ж не безглуздя хоча б те, що він, чорнороб на арені, заробляє більше і живе краще, ніж кваліфікований робітник?