Минуло багато часу. Гальярдо не знав напевне, заснув він чи не заснув. Зненацька голос доньї Соль урвав тяжку дрімоту тореро. Вона відклала цигарку, над якою заструменіла вгору синя спіралька диму, й упівголоса заспівала, акомпануючи собі на роялі, пристрасно й ніжно вимовляючи кожне слово.
Тореро прислухався, але нічогісінько не міг зрозуміти… Пісня була чужоземна. «А хай йому біс! Чом би їй не заспівати танго або соледад*?.. І після цього ще хочуть, щоб чесний християнин не спав!»
Донья Соль закинула назад голову: її замріяний погляд блукав десь далеко-далеко, пальці били по клавішах, а тугі перса тремтіли влад з тужливою музикою.
То було благання Ельзи*, плач золотокосої діви, що кличе дужого і прекрасного воїна, непереможного в битвах і ніжного та боязкого з жінками.
Співаючи, дама марила наяву, вкладала у свій трепетний голос жагучу пристрасть. Очі її затягувалися слізьми, груди важко здіймалися від хвилювання. Чоловік простодушний і дужий! Безстрашний воїн!.. Чи не він оце сидить у неї в кімнаті?.. А чом би й ні?
Він не схожий на легендарного лицаря, він невихований і грубий, але з її пам’яті ще не стерлося, з якою відвагою кілька днів тому кинувся він їй на допомогу; як весело й безтурботно бився з ревучим звіром — достоту вагнерівський герой*, що вийшов на битву із страхітливим драконом. Атож, це її воїн.
Любострасний жах залоскотав донью Соль від голови до п’ят і, наперед скоряючись, вона дослухалася до солодкої небезпеки, що причаїлась у неї за спиною. Бачила в уяві, як підводиться з канапи її герой, її паладин, втупивши в неї свої арабські очі; чула, як шарудять обережні кроки, а його руки ніжно опускаються їй на плечі; потім — палкий поцілунок у шию, що позначить її розпеченим тавром пристрасті і навіки зробить рабинею… Вона доспівала арію, але нічого не сталося, ніхто не торкнувся до неї… Тільки дрож непогамованого жадання пробіг по її спині…
Розчарована такою шанобливістю, вона обкрутилася на стільчику, і музика стихла. Її воїн сидів, відкинувшись, на канапі, з сірником у руці; він уже вчетверте пробував припалити сигару й розпачливо витріщав очі, з останніх сил намагаючись не заснути.
Побачивши, що донья Соль обернулась і дивиться на нього, Гальярдо звівся на ноги… Ось вона, мить блаженства! Герой прямує до неї, щоб схопити її в жагучі обійми, приборкати і зробити своєю!
— Добраніч, доньє Соль… Я піду, бо вже пізно. Вам, мабуть, пора спочивати.
Здивована, розгнівана, вона також звелася на ноги і, сама не тямлячи, що робить, простигла йому руку… Незграбний і простодушний — справжній герой!
У голові її безладно завирували думки, що треба дбати про жіночу гордість, дотримуватися суспільних умовностей — жодна жінка не забуває про це навіть у хвилини повного забуття. Ні, вона мусить погамувати своє бажання… Адже сьогодні він уперше прийшов у її дім!.. І здатися без найменшого опору!.. Самій зробити перший крок!.. Але потискуючи матадорові руку, вона заглянула йому в очі — ті очі світилися мовчазною пристрастю, несміливою і водночас палкою надією.
— Не йди від мене… Залишся… Залишся!
І не сказала більше нічого.
IV
Останнім часом Гальярдо дуже пишався собою. Йому в усьому щастило, а його чоловіче самолюбство було глибоко вдоволене.
Розмовляючи з маркізом де Мораймою, він дивився на нього майже з синівською ніжністю. Цей сеньйор, вбраний як селянин, цей грубий кентавр у шкіряних штанях і завжди з гаррочею в дужій руці був славетний вельможа, який мав право з’являтися в королівському палаці в гаптованому золотом камзолі, весь обвішаний стрічками та орденами, з пришитим до фалди золотим ключиком. Його далекі предки прибули в Севілью разом із монархом, котрий прогнав звідси маврів, і в нагороду за свої подвиги отримали безкраї землі, відвойовані у ворога; на широких рівнинах, що збереглися від дідівських володінь, і випасались тепер маркізові череди. Його діди й прадіди були друзями та радниками королів і в пишних розвагах мадридського двору розтринькали чималу частку успадкованої маєтності. І оцей сеньйор, добрий і прямодушний, який навіть у простоті сільського життя зберігав велич своїх уславлених предків, став для Гальярдо мало не близьким родичем.