— Нас ображають, бо наша країна тепер у занепаді, — казав Руїс, обурюючись такою несправедливістю. — Людство скидається на мавпу, яка наслідує звичаї та розваги свого хазяїна. Нині в світі порядкує Англія, і тому на обох земних півкулях схибнулися на верхогонах, і люди нудяться, дивлячись, як біжать по круговій доріжці коні — чи можна уявити собі безглуздіше видовище? Справжня корида виникла пізно, коли слава наша вже згасла. Якби бій биків досяг свого розквіту за Філіппа Другого, у багатьох країнах Європи дотепер збереглися б арени… Не кажіть мені про чужоземців! Я шаную їх, бо в них відбулись революції, і ми багато чого їм завдячуємо. Але що стосується бою биків, то тут вони — хай їм біс! — лише верзуть усяку нісенітницю!
І запальний лікар у своєму фанатичному засліпленні без розбору кляв усі країни світу, які ганять іспанську національну розвагу і водночас влаштовують у себе інші криваві видовища, позбавлені навіть мальовничості, єдиного, що могло б їх виправдати.
Пробувши у Севільї десять днів, доктор Руїс зібрався до Мадрида.
— Ну, хлопче, — мовив він до свого хворого, — тобі я вже не потрібен, а справ у мене багато. Побережися і за два місяці ти будеш здоровісінький. Може, нога ще трохи болітиме, але організм у тебе залізний, тож усе буде гаразд.
Гальярдо одужував швидко, як і обіцяв доктор Руїс. Через місяць зняли гіпс, і тореро нарешті зміг ворушити ногою й підводитися з ліжка; хоч і був ще дуже кволий, він виходив, накульгуючи, в патіо і сідав у крісло, де тепер приймав своїх друзів.
Протягом усієї хвороби, навіть коли його тіпала лихоманка і мучили жаскі сновидіння, одна невідчепна думка пробивалася крізь маячню. То була думка про донью Соль. Чи знає вона, що з ним сталося?..
Ще прикутий до ліжка, він якось наважився спитати про неї в свого повіреного — коли вони залишилися вдвох.
— Аякже, чоловіче, — відповів дон Хосе. — Вона про тебе згадала. Через три дні після нещастя надіслала мені з Ніцци телеграму, в якій запитувала про твій стан. Мабуть, довідалася з газет. Бо ж про тебе всюди говорено й писано, наче про короля.
Повірений відповів на телеграму, але після того не мав від доньї Соль ніякої звістки.
Це втішило Гальярдо, але за кілька днів він знову почав надокучати донові Хосе розпитуваннями з наполегливістю хворого, який гадає, ніби весь світ має турбуватися про його стан. Чи не було від неї листа? Чи не запитувала вона про нього?.. Повірений заспокоював матадора, намагався якось пояснити мовчанку доньї Соль. Вір же знає: та дама весь час у мандрах. Хіба вгадаєш, де вона може бути в цю мить!..
Гальярдо зрозумів, що його забуто, і тяжко зажурився. Тоді жалісливий дон Хосе зважився на брехню. Мовляв, кілька днів тому він отримав коротенького листа з Італії, в якому донья Соль запитує про здоров’я пораненого.
— Покажіть мені лист! — схвильовано попросив матадор.
Повірений сказав, що забув листа вдома, але Гальярдо не відставав:
— Принесіть мені його завтра. Я так хочу побачити, що вона написала, на власні очі переконатися, що не забула мене!..
Дон Хосе брехав і далі, але щоб уникнути нових ускладнень, розповідав тепер про листи, які нібито надходили іншим людям і не потрапляли до його рук. Мовляв, донья Соль листується з маркізом у справах своєї маєтності і в кінці кожного листа неодмінно запитує про здоров’я Гальярдо. Іноді вона пише своєму кузенові і теж згадує про тореро.
Гальярдо вислуховував ці вигадки з радістю, але водночас безнадійно хитав головою. Коли то він побачить її! І чи побачить узагалі?.. Незбагненна й примхлива жінка! Взяти й утекти без ніякої причини, скоряючись лише дивацьким забаганкам!
— Я радив би тобі забути про жінок і подумати про справи, — казав йому повірений. — Ти вже піднявся з постелі, майже одужав. Як ти себе почуваєш? Будемо ми виступати чи ні? Попереду ще ціла зима, устигнеш набратися сили. Укладати мені контракти на наступний сезон чи всім відмовляти?..