Натомість на таке не заслуговує Анна.
Вона заслуговує на щось краще.
Анна заслуговує на те, щоб жити.
Щось зацокало.
Я розплющив очі. Олень тікав у ліс.
Хтось наближався до хатини.
Розділ 5
Я побачив його у бінокль.
Він ішов перевальцем, а ноги мав настільки короткі й криві, що матня його штанів волочилася по кущах вересу.
Я опустив гвинтівку.
Діставшись хатини, він скинув свого блазенського капелюха і витер піт із чола. Усміхнувся.
— Випити зараз крижаної віідни було б саме до речі.
— Боюсь, я не маю...
— Саамська оковита. Найчистішої дистиляції. У тебе є дві пляшки.
Я знизав плечима, і ми увійшли в хатину. Я відкоркував одну з пляшок. Налив прозорої, кімнатної температури рідини у дві чашки.
— Сколь![7] — сказав Маттіс, піднімаючи одну з них.
Я нічого не сказав, а просто проковтнув отруту.
Він швидко вчинив за моїм прикладом. Витер рота.
— Ох, гарно пішла, — простягнув він свою чашку.
Я налив йому ще.
— Ти простежив за Кнутом?
— Я знав, що він бере віідну не для батька, тож мав упевнитися, що хлопець не надумав випити її сам. Треба мати трішечки відповідальності. — Він широко посміхнувся, і коричнева рідина потекла з-під його верхньої губи на жовті передні зуби. — То ось, значицця, де ти влаштувався.
Я кивнув.
— Як полювання?
Я знизав плечима:
— Коли рік такий поганий на мишей і лемінгів, куріпок теж не так багато.
— У тебе є гвинтівка. А у Фіннмарку не бракує диких оленів.
Я ковтнув із чашки. Смак був по-справжньому жахливий, навіть попри те, що вже найперший контакт напою з моєю ротовою порожниною вимкнув смакові рецептори.
— Я думав, Ульфе. Про те, що робить такий чоловік, як ти, у лісовій хижі в Косунді. Ти — не мисливець. Ти не по мир і спокій сюди прийшов, чи як ти там кажеш. А по що?
— Як ти гадаєш, яка далі встановиться погода? — підлив я йому в його чашку. — Більше вітру? Менше сонця?
— Пробач, якщо я питаю, але ти від когось тікаєш. Від поліції? Чи ти комусь винен гроші?
Я позіхнув.
— Як ти знав, що випивка не для Кнутового батька?
Він насупився, наморщивши свій широкий низький лоб.
— Уго?
— Його майстерня просякла горілчаним духом. Він точно не абстинент.
— Ти був у його кімнаті? То тебе Лея впустила всередину будинку?..
Лея. Її звати Лея.
— ...тебе, безбожника? Та це ж... — Він раптом осікся, його обличчя розпливлося в усмішці, і, нахилившись уперед, він зареготав і ляснув мене по хворому плечі. — Ось воно що! Жінки! Ти один із тих хвацьких ловеласів. Ти тікаєш від чоловіка своєї коханки?
Я потер плече.
— Як ти здогадався?
Маттіс показав на свої вузькі розкосі очі.
— Знаєш, ми, саами, діти землі. Ви, норвежці, йдете шляхами розуму, а ми, дурні, блукаємо шаманськими манівцями. Але ми вміємо відчувати, ми вміємо бачити потаємне.
— Лея просто позичила мені гвинтівку, — сказав я, — доки її чоловік повернеться з риболовлі.
Маттіс пильно подивився на мене. Його щелепа повільно рухалася півколами, наче жорно.
Він зробив маленький ковток зі своєї чашки.
— В такому разі ти зможеш на тривалий час її у себе залишити.
— Га?
— Ти питав, як я здогадався, що випивка не для Уго. Це тому, що він не повернувся додому з риболовлі. — Він зробив іще один маленький ковток. — Чутка пройшла сьогодні зранку, що знайшли його зюйдвестку[8]. — Він подивився мені в очі. — Лея не згадувала про це? Ні, я думаю, що ні. Вся парафія молилася за Уго упродовж останніх двох тижнів. Вони, лестардіанці, гадають, що це забезпечить йому порятунок, незалежно від того, яка негода лютує у відкритому морі. Все інше вважалось би блюзнірством.
Я кивнув. То ось що Кнут мав на увазі, коли казав мені, що його мати бреше, коли каже, буцімто йому не слід «боятися через батька».
— Але тепер вони відпустили його, — вів далі Маттіс. — Тепер вони можуть сказати, що Бог дав їм знак.
— То ти кажеш, берегова охорона сьогодні вранці знайшла його зюйдвестку?
— Берегова охорона? — засміявся Маттіс. — Ні, вони припинили пошуки понад тиждень тому. То інший рибалка знайшов зюйдвестку в морі на захід від Ваассайя.
Він підвів голову і побачив здивований вираз мого обличчя.
— Рибалки пишуть свої імена на внутрішньому боці своїх зюйдвесток. Бо ті плавають краще за самих рибалок. А найближчі родичі у такий спосіб знатимуть напевне.