— Є.
Вона відклала книжку.
— Улаве, ти так і не сказав, що ми робитимемо.
— Що ми маємо зробити, — сказав я, — то це усунути Даніеля Гофмана, перш ніж він усуне нас.
Фраза видавалась доволі безглуздою, ще коли я сформулював її у своїй голові. І так само безглуздо вона пролунала, коли я вимовив її вголос.
Розділ 8
Я повернувся в готель о ранній порі наступного ранку. Обидва номери, що виходили вікнами на квартиру Гофмана, були вже зайняті. Я вийшов на вулицю і, причаївшись у вранішній пітьмі за припаркованим фургоном, подивився на вікна його вітальні. Очікуючи. Стискаючи руків’я пістолета у кишені пальта. О цій порі він зазвичай виходив з дому, щоб їхати на роботу.
Але, ясна річ, нині все було не як зазвичай. Світло у квартирі було увімкнене, але неможливо було визначити, чи там хтось є. Я здогадувався: Гофман здатен передбачити стан речей: що я не чкурнув з Коріною куди-небудь в Копенгаген або Амстердам, і ми не переховуємось там у якому-небудь готелі. По-перше, це не було б у моєму стилі, й, у будь-якому разі, мені бракувало 6 на це грошей, і Гофман про це знав. Я змушений був попросити у нього завдаток на сплату видатків для цієї роботи. Він запитав мене, чому я в такій скруті, зважаючи, що він тільки-но сплатив мені за два попередніх замовлення. А я наплів йому щось про шкідливі звички.
Якщо Гофман виходить з того, що я досі в Осло, він має також здогадуватися, що я спробую завалити його, перш ніж він завалить мене. Ми достатньо добре встигли вивчити один одного. Але одна річ думати, що ти когось знаєш, а інша — знати напевне; і я вже одного разу припустився помилки. Можливо, він там у себе вдома сам. І якщо це так, я не матиму ліпшої нагоди, ніж коли він вийде з будинку. Я тільки маю зачекати, доки за ним клацне замок, щоб він не міг одразу сховатись у під’їзді. Тоді — перебігти вулицю, зробити два постріли в торс з відстані у п’ять метрів, потім — два постріли в голову зблизька.
Але щось я дуже розігнався у своїх сподіваннях.
Двері відчинилися. То був він.
А з ним Брингільдсен та Піне. Брингільдсен у перуці, зробленій, як можна було б подумати, з собачої шерсті, і при тоненьких вусах у формі воріт для крокету. Піне в карамельно-коричневого кольору шкіряній куртці, яку він носив цілий рік — і влітку, і взимку. У шапочці і з сигареткою за вухом; рот не стуляється ні на мить. Випадкові слова долинули до мене через вулицю: «клята холоднеча» і «той виродок».
Гофман зупинився в дверях, а тим часом два його сторожових пси вийшли на тротуар і, встромивши руки глибоко в кишені курток, роздивлялись на обидва боки по вулиці.
Тоді вони помахали Гофману і рушили до машини.
Я, зсутуливши плечі, попрямував у протилежному напрямку. Гаразд. Як я вже сказав, я надміру розігнався у своїх сподіваннях. Але тепер я, принаймні, знав, що він вирахував, як саме я думав розв’язати проблему. А саме — так, щоб він помер раніше, ніж я.
У кожному разі, це означало, що я мусив повернутись до плану А.
А з плану Б я почав тому, що план А мені не подобався категорично.
Розділ 9
Я люблю дивитись кіно. Не так, як читати книжки, але гарний фільм справляє дуже подібне враження. Він надихає глянути на речі по-іншому. Але жоден фільм не переконав мене подивитись по-іншому на переваги такого становища, коли ти серед більшості й озброєний ліпше за суперника. У сутичці одного чоловіка з кількома за умови, що обидві сторони конфлікту до належного ступеня підготовлені та озброєні, загине одинак. У перестрілці, де тільки одна сторона застосовує автоматичну зброю, саме ця сторона й переможе. Цей висновок здобуто тяжким досвідом, і я не став би вдавати, буцімто насправді все якось інакше, щоб не було потреби йти до Рибалки. Насправді все саме так. Ось чому я таки пішов до Рибалки.
Рибалка, як я вже згадував, ділить з Даніелем Гофманом героїновий ринок в Осло. Ринок не великий, але, з огляду на те, що героїн був базовим товаром, споживачі сплачували справно, ціни були високими, а прибутки зашкалювали. Усе починалося з Російського маршруту — або Північної Путі. На момент, коли Гофман і росіяни цей маршрут розробили, на початку сімдесятих, більша частина героїну надходила з Золотого трикутника через Туреччину і Югославію, так званим Балканським маршрутом. Піне розповідав мені, що він уже тоді працював на Гофмана як сутенер, і, оскільки дев’яносто відсотків повій вживали героїн, більшість з них приймали платню наркотиком так само охоче, як норвезькими кронами. Гофман зметикував, що, маючи джерело дешевого героїну, він би відповідно підвищив рівень виторгу від сексуальних послуг.