— Вертай лишень, — сказав я.
Нуль реакції.
— Вертай, кажу! — суворіше гримнув я.
Пацан закліпав очима, все ще не второпавши.
— Піцу.
Він зробив крок вперед, мляво, як сновида, і простягнув мені червону коробку. Я відступив на платформу. Я стояв там, тримаючи на мушці пацана, щоб той розумів, що це тільки моя зупинка. Я глянув на Брингільдсена. Той лежав на підлозі, але одне його плече трохи сіпалося, наче електричний заряд в якомусь приладі, що вже видихнувся, але не зовсім іще готовий сконати.
Двері зачинилися.
Пацан дивився на мене крізь брудне, всіяне соляними жилками морозу вікно. Поїзд рушив у бік Ховсетера й околиць.
— Цао-какао, — прошепотів я, опускаючи пістолет.
Я швидко йшов додому, крізь темряву, прислухаючись до поліцейських сирен. Щойно почувши їх, я поставив коробку з піцою на сходах зачиненої книгарні і рушив назад, у бік станції. Після того як сині маячки промчали повз мене, я квапливо повернувся до книгарні. Коробка з піцою стояла на сходинці незаймана. Як я вже казав, я не міг дочекатися, яким буде обличчя Коріни, коли вона покуштує перший шматочок.
Розділ 14
— Ти не запитав, — сказала вона в темряві.
— Ні, — сказав я.
— Чому?
— Треба думати, я просто не дуже допитлива людина.
— Але тебе мало вразити. Батько і син…
— Я вирішив, ти скажеш мені все, що вважатимеш за потрібне, тоді, коли вважатимеш за потрібне.
Ліжко рипнуло, Коріна повернулася до мене.
— Що, як я так нічого й не скажу?
— Тоді я ніколи не дізнаюсь.
— Я тебе не розумію, Улаве. Навіщо ти намагаєшся врятувати мене? Мене! Ти, такий славний, мене, таку нікчему.
— Ти не нікчема.
— Звідки тобі знати? Ти ж навіть ні про що не питаєш.
— Я знаю, що ти тут зі мною. Цього достатньо на дану мить.
— А згодом? Скажімо, ти спроможешся упорати Даніеля перше, ніж він упорає тебе. Скажімо, ми чкурнемо в Париж. Скажімо, ми якось нашкребемо грошей достатньо, щоб вижити разом. Тобі, так само як раніше, невтямки буде, хто ж вона, та жінка, що примудрилася стати коханкою свого власного пасерба. Бо як насправді можна довіряти комусь такому?.. з таким зрадницьким хистом?..
— Коріно, — сказав я, потягнувшись за цигарками, — якщо ти непокоїшся щодо того, що мені цікаво, а що ні, то не соромся, розповідай геть усе. Я тільки хотів сказати, що тобі самій це вирішувати.
Вона ніжно куснула мене за плече.
— Ти боїшся того, що я могла б сказати? В цьому річ? Ти боїшся дізнатися, що я, можливо, не та особа, якою тобі хотілось би, щоб я була?
Я витягнув сигарету, але не міг знайти запальничку.
— Слухай, я сам заробляю собі на хліб насущний вбивствами. Тож коли йдеться про інших людей, я схильний терпляче ставитись до їхнього способу життя і мотивацій.
— Я не вірю тобі.
— Як це?
— Я тобі не вірю. Я думаю, що ти просто намагаєшся приховати.
— Приховати що?
Я чув, як вона ковтнула.
— Що ти кохаєш мене.
Я повернувся до неї.
Місячний промінь, падаючи з вікна, виблискував у її вологих очах.
— Ти кохаєш мене, ох, ти, дурнику.
Вона вдарила мене мляво в плече. І повторювала, «Ти кохаєш мене, ох, ти, дурнику… Ти кохаєш мене, ох, ти, дурнику…», аж доки їй з очей бризнули сльози.
Я притягнув її до себе. І так тримав її, аж доки мені в плече стало гаряче, а потім прохолодно від її сліз. Нарешті, я побачив запальничку. Вона лежала на порожній червоній картонній коробці. Якщо я досі мав які-небудь сумніви, зараз вони розвіялись. Вона любить «фірмову піцу ЧП». Вона любить мене.
Розділ 15
Переддень Різдва.
Знову лютішим став мороз. Відступила м’яка погода.
Я зателефонував у туристичну агенцію зі своєї телефонної будки на розі. Мені сказали, скільки коштуватимуть квитки на літак до Парижа. Я пообіцяв перетелефонувати їм. Тоді подзвонив Рибалці.
Без жодної преамбули сказав йому, що я хочу грошей за усунення Гофмана.
— Улаве, ми на відкритій лінії.
— Твій телефон не прослуховують, — сказав я.
— Звідки ти знаєш?
— Гофман платить хлопцеві з Телеверкет,[26] який знає, які телефони на цю мить прослуховуються. Ні тебе, ні його у списку не було.
— Улаве, я допомагаю тобі розв’язати твою ж таки проблему. Навіщо я маю за це платити?
26
Норвезька Телеверкет на час описуваних подій була цілковито державною телекомунікаційною компанією і частково приватизована тільки в 2000 році вже як Теленор (добре відомий у нас і корпоративними війнами 90-х з приводу «Київстар», і популярним браузером Opera).