Розділ 18
Я стояв на колінах, тримаючи обома руками пістолет.
Я побачив, як Піне і Гофман обертаються, майже як у режимі уповільненого відтворення.
Я вистрелив Піне в спину, прискоривши тим його пірует. Два постріли. Біле пір’я пурхнуло з його коричневої куртки, затанцювавши у повітрі, наче сніг. Він вихопив з-під куртки пістолет і вистрілив, але не спромігся піднести руку. Кулі вдарили в підлогу і мури й дзвінко зрикошетили по кам’яній крипті. Краєм ока я побачив, як поруч зі мною Кляйн скинув віко з труни, але ще з неї не виліз. Можливо, його збентежив град куль. Данець повстав зі своєї труни і націлив був пістолет на Гофмана, але, оскільки його труну поставили у віддаленому кінці крипти, я опинився на його лінії вогню, між ним і Гофманом. Я сіпнувся назад, одночасно скинувши своїм пістолетом у бік Гофмана. Але той показав себе на диво спритним. Він переберкицьнувся через труну, просто до дівчинки, і, вхопивши її, приземлився разом з нею під довгим муром крипти, за спиною решти членів його родини, які стояли, наче соляні стовпи, з роззявленими ротами.
Піне лежав на підлозі під столом, на якому стояла труна Бенжамена Гофмана, а його рука з пістолетом стирчала з тіла неприродно, наче зіпсований вимірювальний зонд. Ця його рука сіпалась, випускаючи кулі навмання. Бетонна підлога була забризкана кров’ю і спинномозковою рідиною. У нього був пістолет «Ґлок». До біса набоїв. Суто питання часу, перш ніж одна з них когось зачепить. Я всадив у Піне іще одну кулю. І хвицнув труну Кляйна, знову націлюючи пістолет на Гофмана. Той залишався в моєму полі зору. Він сидів на підлозі, спиною до муру, з дівчинкою на колінах, міцно обхопивши її однією рукою навколо кволої грудної клітки, а іншою рукою приставивши їй до скроні пістолет. Вона сиділа абсолютно нерухомо і навіть не блимала, дивлячись просто на мене великими карими очима.
— Еріку…
То озвалась його сестра. Вона дивилася на брата, але зверталась до свого чоловіка.
І чоловік з лисуватою головою нарешті відреагував. Він зробив непевний крок до свого шваґера.
— Еріку, не підходь, — сказав Гофман. — Вони тут не по твою душу.
Але Ерік не зупинився, а сунув уперед ходою зомбі.
— Чорт! — вилаявся Данець, струшуючи свій пістолет і б’ючи ним об труну.
Його зброя не стріляла. Ймовірно, набій заклинило. Нікчемний аматор.
— Еріку! — повторив застереження Гофман, переводячи пістолет на сестриного чоловіка.
Той простягнув руки до своєї дочки. Облизав губи.
— Берточко…
Гофман вистрілив. Його родич заточився. Гофман поцілив йому в черево.
— Не підходь, або я застрелю дитину! — крикнув Гофман.
Я почув сопіння поруч зі мною. То був Кляйн, який звівся на ноги і націлював свій обріз на Гофмана. Але йому заважав стіл і труна Гофмана-молодшого, тому він змушений був зробити крок вперед, щоб ціль опинилась чітко на лінії вогню.
— Назад, або я її застрелю! — вереснув Гофман фальцетом.
Обріз був скерований додолу, під кутом десь у сорок п’ять градусів, тим часом як Клейн відхилився назад від свого дробовика, наче побоювався відбою в обличчя.
— Кляйне, — озвався я до нього, — не роби цього!
Я бачив, як він починає заплющувати очі, на зразок того, як люди роблять, усвідомлюючи, що щось має статись, але не знаючи, якої саме миті.
— Сер! — вигукнув я, намагаючись зустрітися очима з Гофманом. — Сер! Відпустіть, будь ласка, дівчинку!
Гофман подивився на мене ошелешено, нібито з запитанням, чи я маю його за дурня.
Холера! Все пішло не так, як мало бути. Я простягнув руку і зробив крок у бік Кляйна.
Від залпу з дробовика у мене задзвеніло у вухах. Хмара диму попливла до стелі. Короткий ствол, широке розсіювання.
Біла блузка дівчинки вкрилась червоним горошком, шия з одного боку зяяла раною, а у Гофмана обличчя мало вигляд пожежі. Але вони обоє були живі. І тим часом, як пістолет Гофмана відкинуло далеко по підлозі, Кляйн перехилився через труну на столі і простягнув руку з обрізом так, що ствол, торкнувши плече дівчинки, уперся дулом в ніс Гофмана, який відчайдушно намагався сховатись за племінницею.
Він знову смальнув. Постріл увіпхнув обличчя Гофмана всередину його голови.
Кляйн обернув до мене збуджену пику божевільного.
— Є штука! Що, виродку, гарну штуку маєш?
Я ладен був вистрелити Кляйнові в голову, якби він звів на мене обріз, хоча я точно знав, що в ньому зараз немає нічого, крім двох порожніх гільз. Я глянув на Гофмана. Його голова була провалена всередину, мов те яблуко, що згнило зсередини. Він був готовий. То й що? Він однаково помер би, кінець кінцем. Ми всі помремо, кінець кінцем. Але я, принаймні, пережив його.