— Ларгусе! — долинуло до мене вже здалеку, коли крук запрягав свого жеребця назад до воза. Ну от я і почула голос зазвичай німого наче риба учня. — Чому ти не розбудив мене?
— Сам знаєш, — відмахнувся чарівник. — Не було часу, тебе ж снодійним нагодували.
— Але ти не повинен був так ризикувати без учня.
— Якби я чекав, поки учень проспиться, щоб ризикувати разом з ним... то вже можна було і до ранку похропіти.
— Ти що взагалі несеш, га? Я тебе не впізнаю. Хто мені сам в голову вбивав, що кодекс створили не просто так? Що до війни Магії та Вогню ні про які правила ніхто не думав і в результаті від ордену круків майже нічого не залишилося? І з якого ж приводу такі несподівані зміни світогляду?
— Ох, Тейне, зрозумій нарешті, жодне правило не варте чийогось покаліченого життя, — розгублено пробурмотів крук, з нездоровим інтересом розглядаючи пташку, що пролітала по небу. А потім, ніби навмисне додавши дешевого пафосу шкільного драмгуртка, продовжив: — Яка користь з нашої сили, якщо ми трясемося над нею, наче старий скнара над копійчиною? Крук ходить по краю і не може сліпо йти стежкою, якою його ведуть. Він повинен вміти думати, діяти відповідно до обставин. Так, я ризикував силою, але цей ризик був виправданий. Я вже казав тобі... Як щось трапиться з нею, у нас можуть бути значно серйозніші проблеми. Тому припини паніку і стрибай до воза, караван скоро вирушає.
«...Але цей ризик був виправданий», і ще це «можуть бути значно серйозніші проблеми...» Цікаво, що він мав на увазі? Та й чому попросив мене звертатися до нього на ти? Якось дивно це все, особливо коли зважити на його чин.
Ну ось, лише кілька годин у компанії Ларгуса Агердона, і я здивована як ніколи раніше. Може, просто не звикла до ввічливих чоловіків і надумала казна-що?
— Алісо, — видихнув лісовик, сівши поруч на возі, — я в шоці. Негайно розказуй мені все. Навіть не знаю, що й думати.
— А що думати мені? — обурено насупилась я. — Каріл, чому ти нічого не говорив про круків?
— Не хотів тебе шокувати, — зам’явся той, почухавши потилицю. — В університеті ти б усе дізналася від кваліфікованих викладачів, і на той час була б обізнана в нашій історії. То, може, розкажеш, що сталося?
— Добре, вважай, відмазався, — зітхнула я і розповіла все від самого початку. Щоправда, сама не знаю чому, я промовчала про свою слізну істерику та розмову з Ларгусом.
Час пролетів швидко. Здавалося, ми зовсім нещодавно вирушили караваном з Еданора, а сьогодні вже остання ночівля. Завтра до вечора я опинюся у Фетесаріні, і, що буде зі мною далі, уявляла дуже приблизно.
Не знаю чому, але за ці кілька днів ми з Ларгусом навіть не розмовляли, майже не бачилися. Та й що я могла йому сказати? Підбігти електровіником та відзвітувати, як мені у возі цілий день їхалося? Кілька разів я хотіла підійти до нього, але не могла придумати теми для розмови... та й просто не наважувалася. Крім того, Тейн не залишав його навіть на хвилину, а говорити щось, коли він був поряд, я соромилася ще більше.
Вадим, щоправда, пробував набитися в приятелі до голови круків, але в нього нічого не вийшло. Схоже, Ларгус мав імунітет до підлабузництва.
— Привіт. Як життя? — несподівано почула я, озирнулася й побачила Ларгуса, який сів поруч зі мною.
— Нормально, — зітхнула я і подумки дала собі потиличник за «красномовність».
— Ти вже визначилася зі спеціальністю?
— Якою спеціальністю?
— Тією, за якою будеш навчатися в університеті.
Я здивовано закліпала.
— Ясно, — зітхнув чоловік. — І чому Каріл мовчить, наче риба? Звісно, ти маєш іще місяць до початку навчального року, щоб визначитися з факультетом і спеціальністю. Але це має бути зважене рішення.
— Блін, і як я про це раніше не подумала? А скільки там всього факультетів і спеціальностей?
— Факультетів шість: історичний, природничий, медичний, факультет мистецтв, військовий і факультет точних наук. На кожному з них по кілька спеціальностей. І, знаєш, моя тобі порада: якщо немає великого потягу до кабінетних спеціальностей, то навіть не підходь до істфаку, точних наук і мистецтв. Раджу тобі щось активне, щоб можна було на повну використовувати магію. У тебе потенціал, сила дісталася добряча, енергетичні перспективи непогані, та й шило в гузні наче є.
— Дякую, я подумаю, — почервоніла я. — І жодного вступного іспиту?
— Ні, до навчання допущені всі, хто народився з печаткою стихій. Щоб перевірити її наявність, використовують стихійний вівтар, який є в усіх містах і селах. Магічний дар дуже рідкісний, держава цінує його й зацікавлена в усіх носіях. Тому в університет зараховують і навчають буквально всіх, кого позначили стихії. З одного боку це добре, а з іншого — з’являються такі от Галдори.
Наступна хвилина минула в тиші. Здається, тема вичерпалася, тому ми просто дивилися на полум’я. І хоч моє обличчя зовні здавалося спокійним, думки ні на мить не припиняли метушитися, немов налякана пташка в тісній клітці. Про що б іще поговорити? Розпитати, чому він їде до Фетесаріна? То ж не моє діло. І, гадаю, щось подібне він мені й скаже, тільки тактовніше. Опускатися ж до банальностей на кшталт розмов про погоду було б на рівні повної ідіотки. Але треба щось придумати, а то він зараз встане і піде...
А чому, власне, я так сильно не хочу, щоб він ішов?
— Гарна цієї ночі погода, — зітхнула я, подумки давши собі чергового потиличника. — Повітря таке свіже, але й не прохолодно, як кілька днів тому.
— Так, на рідкість тепла для початку серпня ніч. Утім, ми ж у Південній Ануарі. Дивись, іще й Чумацький Шлях як видно...
— Чумацький Шлях? — здивовано вигукнула я. — Хіба в цьому світі він теж є? Та й сузір’я... не може бути, як на наші схожі... Великий Ківш просто як у нас, тільки тут в «держаку» на одну зірочку більше, — говорила я з виразом обличчя настільки розумним, аби не видати, що окрім Великого та Малого Ковша я, в принципі, ніяких сузір’їв і не знаю. — І кратери на Місяці майже такі самі.
— Напевно, це тому, що наші світи, попри всі відмінності, дуже близькі. Можливо, якби не втручання в просторово-часову матерію, то вони зараз могли б бути до біса схожими. У такому разі не дивно, що сила з нашого світу пробила проріху саме до вашого. Знаєш, як зустрінемося найближчим часом, треба буде розпитати тебе про ваш світ. Раптом це допоможе мені із закриттям проріхи?
— То це ти будеш її закривати?
— А хто ж іще? Але перш ніж братися до зшивання матерії, мені потрібно зібрати якнайбільше теоретичного матеріалу для розробки заклинань. Значно сильніше мене хвилює, чи не станеться те, що проб’є нову діру між світами або просто відкриє стару. Нам поки невідомі причини, з яких це сталося.
— І коли ми зустрінемося?
— Не знаю. Може, я влаштую до тебе офіційний візит під час навчання. До речі, можу зробити це в день контрольної з ненависного предмету, ти лишень свисни, — підморгнув чарівник.
— А від Фетесаріна далеко до Адамарея?
— Понад вісімсот сватів на північний захід, — пояснив чарівник, а я подумки підрахувала: один сваг дорівнює приблизно 1,6 кілометра. Отже... майже тисяча триста кілометрів, якщо брати за нашою метричною системою. — Він під лісом Канірел, біля річки Ванагра. Красиве місце, мені воно подобається значно більше, ніж степовий Фетесарін. У столиці стихійників улітку парко, хоч вішайся, навіть Уравське море під боком не рятує. А взимку багнюки більше, ніж снігу. Знаєш, якщо зможеш колись вирватися...
— Алісо! — гукнув Каріл. Коли це він так непомітно підійшов? Точно як малим був, бавився в партизанів. — Ти не повіриш. Виявляється, Мараг, власник шостого воза, везе в себе шкільні підручники. Я купив у нього ті, що тобі знадобляться, щоб ти трохи вивчила наші загальноосвітні предмети.
— Дякую, Каріле, — спокійно зітхнула я, подумки заскреготівши зубами.
— Ти б бачила, які там три підручники з історії. Звісно, деякі факти випущено, але який же я археолог, якщо не поясню їх тобі?
— До речі, — звернувся до нього Ларгус. — Я чув, зараз ви розкопуєте одне цікаве стародавнє поселення?