— Було б непогано, — не витримала я. — Скільки можна? Невже в тебе жодного разу не промайнула думка, що я це не просто так зробила?
Відповіді я не почула, Каріл мовчки пришпорив коня та поскакав галопом. Щоб не залишитися далеко позаду, я взяла з нього приклад і скоро майже порівнялася з ним.
— Я ж казала, що треба було одразу викликати підмогу, — пробурчала я. І на те була вагома причина.
Після кількох зустрічей зі здурілими тваринами ми цілий день проїхали у відносному спокої... поки не натрапили на широке кільце попелястої трави, яке оточувало зловісну чорну діру близько метра діаметром. Описати її інакше, як «чорна діра», я не могла. Це не була прірва, пляма або густий туман. Тільки бездонна чорна порожнеча, ніщо.
Коли я ступила на сіру траву, вона розсипалася попелом, а мене охопив нестримний, тваринний жах. Уся моя сутність бажала, наказувала лише одне: розвернутися і бігти куди завгодно, тільки б подалі від цього місця.
— Цікаво, що це таке? — прошепотіла я, панічно відступивши на кілька кроків.
— Якщо не помиляюся, то континтарда, діра в просторі. Раніше про існування чогось такого говорили лише теоретично. А зараз перед нами перший в історії наочний приклад.
— Це через проріху між світами?
— Здивуюся, якщо причина якась інша. Дві реальності не можуть існувати, поки між ними відкритий зв’язний прохід, тому починається руйнування.
— А мій світ? У ньому такі штуки теж уже з’явилися?
— Не знаю.
— То з континтардою вже нічого не можна зробити?
— Чому ж? Іще й як можна. Зараз вона не дуже велика, тому її ще можливо залатати, поки не розтяглася. Тільки викличу парагеографів на підмогу...
— Зі стихійників?
— Так, а що?
— Може, краще...
— Ні, Алісо, обійдемося без круків.
Озирнувшись на аномалію, я побачила якогось ховрашка, який підповз до кільця сивої трави. Але, перш ніж торкнутися його, різко розвернувся і дав драпака з такою швидкістю, що, лети попереду ракета, він би її обігнав.
Замість спостерігати за ховрашками Каріл сів писати листа.
Він дійсно поводиться наче дитина чи тільки прикидається? Може, звісно, я просто перефантазувала, бо мало чого знаю, але щось мені підказує: стихійникам це не під силу. Доведеться бунтувати.
— Каріле, якщо вже випала нагода, можеш пояснити, як ловити тварин і заговорювати їх на роботу листоношею?
Зрання, відчуваючи на повіках теплі промені сонечка та вдихаючи запах степових трав, я прокинулася від гарячого вологого дихання, яке пестило моє обличчя...
А розплющивши очі, побачила чорну морду коня. З якоїсь невідомої причини він дивився на мене наче директор, який сам прийшов до учня своєї школи додому, аби нагадати, що той проспав перший урок.
Спрямувавши погляд трохи вище, я помітила вершника, і мені не вдалося приховати теплої усмішки.
— Доброго ранку, — привітався Ларгус, злазячи з жеребця. Погляд крука одразу впав на чорний підвісок-метелик на моїй шиї. Можливо, мені просто здалося, але тієї миті я помітила, що він щиро усміхнувся.
— Рада тебе бачити, — сказала я, підійшовши до раннього гостя. — А ти не змусив чекати.
Каріл саме прокинувся, тож зараз я розглядала трохи запалені гланди в широко відкритій від здивування ротовій порожнині. Звісно, я могла б попередити лісовика ще вчора. Але в такому разі можна було одразу засовувати собі в гузно вила і залазити в багаття, а мені дуже хотілося поспати.
— Ларгусе? — нарешті вимовив він. — Як?.. Алісо!
Здається, пора готуватися отримувати по шиї.
Що ж, принаймні присутність Ларгуса відкладає мою екзекуцію.
— Доброго ранку, Каріле, — весело привітався крук, імовірно, розуміючи, чим це може для мене закінчитися. — Не будемо гаяти час, його мало. Показуйте, де у вас тут континтарда.
Знову побачивши чорну діру, я помітила, що вона трохи збільшилася, а кільце попелу навколо неї зловісно прикрашали чорні курсивні літери. Я уважно придивилася до них, і вони змінилися:
Важлива не відповідь, а запитання. Руйнує не процес, а причина. Кошмар породжує тіні.
Ларгус теж зацікавився написом. Помітивши погляд чарівника, я підійшла і слабким шепотом повідомила суть написаного.
Каріл, схоже, захопився самим фактом появи напису, тому навіть не помітив цього.
— Ну як? — запитав він у Ларгуса.
— Буде непросто, але впораюся, — вдумливо проговорив крук. — Щодо вас, то краще відійдіть подалі.
Лісовик одразу взяв вуздечки та пішов геть разом з кіньми.
— Це небезпечно? — тихо запитала я, затримавшись на хвилину.
— Не те щоб небезпечно, просто йтиме енергетична боротьба. Все одно що намагатися залатати в греблі діру, з якої під сильним напором ллється вода. Тому, коли я почну, вам краще триматися подалі.
Чомусь ця відповідь анітрохи мене не заспокоїла.
— Воно тобі не зашкодить?
— Давай, біжи, — усміхнувся Ларгус. — Із кожною втраченою хвилиною мені буде важче з нею розібратися.
Чорт, а вміє ж він добирати аргументи. Мені нічого не залишалося, окрім як піти до Каріла. Опинившись біля нього, я побачила в його руці аркуш паперу, від якого він не відводив погляд. Поруч сидів хижий птах-листоноша.
— Вибач, Алісо, — безсило промовив чарівник. — Через ті розкопки я поводився наче мала дитина. А голова магів стихій, між іншим, пише, що, отримавши мого листа, одразу звернувся до Гільдії круків з проханням негайно розібратися. Та й з розкопками, схоже, все було не так безхмарно, якщо круки вирішили взятися до них. І цілком природно, що ти не маєш права щось мені розповідати. А я накинувся на тебе, ображався невідомо через що... Якби не ти, Ларгус все одно сюди прийшов би, тільки вже на пів дня пізніше, коли континтарда розтягнулася б іще більше. І, можливо, тоді це коштувало б йому життя.
— А зараз? — схвильовано видихнула я, стиснувши кулаки.
— Думаю, все буде добре, але не зарікатимуся. Я ж казав, що ми ніколи не мали з цим справу, всі розрахунки робилися тільки в теорії. І виконувала їх саме та людина, яка зараз закриває континтарду.
Хвилиночку, то Ларгус може зараз померти? Від самої думки про це мене кинуло в жар. Я поривалася бігти до континтарди, але Каріл, схоже, зрозумів, що до чого, і схопив мене за руку.
— Куди зібралася?
— Як це — куди? Там же!.. — панічно закричала я, намагаючись вирватися.
— Спокійно, — наполегливо промовив лісовик. — Зараз ми тільки заважатимемо.
Мені ледве вистачило сили стримати сльози. Здавалося, голова вибухне.
Аж раптом я побачила величезний стовп холодного білого світла, який з’явився на тому місці, де Ларгус боровся з континтардою. Порив скаженого вітру мало не збив мене з ніг.
Налякане серце намагалося розірвати груди. У паніці я вхопилася за подарований Ларгусом підвісок-метелик і міцно стиснула його в кулаку.
— Що це? — здивувався Каріл, помітивши прикрасу. Але відповіді він не почув. У мене просто не було сил відвести погляд від стовпа світла. Всі думки були тільки там, і я майже фізично відчувала непомітну для ока нитку, яка з’єднувала мене з ним, передавала частинку мене...
Стовп світла повільно згасав. Щойно він зник, я вийшла з трансу та щодуху помчала вперед. І від побаченого душа розбилася вщент: континтарда безслідно зникла, але блідий Ларгус нерухомо лежав на землі! Я підбігла до нього і схопила за руку, яка виявилася холодною наче лід. Стримувати сльози більше не було сил.
— Заспокойся, він живий, — схвильовано промовив Каріл, побіжно оглянувши крука. — Хоча й заледве. Схоже, континтарду більше цікавила його життєва енергія, ніж магічна. Скажи краще, як ти це зробила?
— Що зробила? — прошепотіла я, не відводячи погляду від блідого обличчя Ларгуса. Тільки зараз прийшло розуміння того, яка ж я виснажена. Здавалося, навіть язик ворушиться з останніх сил.
— Передала йому свою життєву енергію, та ще й на такій відстані.
— Каріле, благаю, говори по-людськи, — знесилено прошепотіла я. Якою ж важкою стала голова!