От тобі й на. Я так і знала, стипендія не просто так настільки щедра.
— До Зимового балу ви повинні навчитися хоч якось танцювати. Але про це не турбуйтеся, в нас є танцювальний клас, де вами опікуватимуться наші хореографи.
Згадавши свою танцювальну майстерність, я іронічно гмикнула. Корова на льоду, й та граційніша.
— А тепер, любі друзі, останній шок на сьогодні, — продовжила Феланна. — Оскільки ви тут, як і більшість першокурсників, почуваєтеся трохи... та що там трохи, добряче не в своїй тарілці, до вас буде приставлено по координатору. Це третьокурсники, які від сьогодні наступні два роки будуть для вас чимось на кшталт старших братів і сестер, хіба що не стануть по шиї так часто давати. До їхніх обов’язків входить допомогти вам пристосуватися до нових життєвих умов. Коли ви доживете до третього курсу, то майже всі самі станете координаторами новоприбулих першокурсників. А комусь, може, навіть по два «подаруночки» дістанеться — якщо новачків того року буде більше за третьокурсників. Тоді ви на власній шкурі відчуєте, що це таке.
— Пані Маногра, — несміливо промовила Арра. — А коли ми познайомимося з координаторами?
— За кілька хвилин. Вони чекатимуть на вас біля ваших кімнат у гуртожитку. Ну, можете вже до них і бігти, а я пішла до ректора. Усім до зустрічі, побачимося завтра на парах.
Покинувши аудиторію, я швиденько попрямувала до гуртожитку. Мені знову пощастило: дорогою я не зустріла Вадима, тому, піднімаючись сходами, була в доброму гуморі. Нарешті дійшла до дверей своєї кімнати... де, спираючись на стінку, стояв Фамал!
— Привіт, підопічна, — усміхнувся хлопець, побачивши мене.
— Привіт, — здивовано промовила я. — Ти що, мій координатор?
— Еге.
— Та невже?
— Уяви собі. Я на хорошому рахунку в ректора. І коли прийшов час призначати координаторів, попросив, щоб мене приставили саме до тебе. Ну то що, ходімо, покажу тобі свою кімнату, щоб ти знала, куди бігати по психологічну допомогу. Я вже поставив чайник і купив печива. Гадаю треба відсвяткувати твоє посвячення в студенти. До речі, Каріл уже розповів мені, що ти пішла на нежитьознавця. Це правда чи він мені локшини навішав?
— Чистісінька правда.
— Чому ж ти не вибрала археологію?
— Внутрішній голос підказав, — підморгнула я.
Розділ 10
Мертві голоси
Зайшовши до великої аудиторії, я одразу ж побачила оточеного новоспеченими друзями Вадима, який сидів у першому ряду. Я ж, за натурою людина скромніша, влаштувалася на п’ятому.
Десь хвилину я спокійно базікала з однокурсниками, аж раптом двері аудиторії з гуркотом відчинилися, впускаючи зеленооку мавку середнього зросту, яку я бачила вчора в своїй групі... ось тільки тоді вона мала дещо інший вигляд. Що ж у ній змінилося?
По-перше, темно-червона форма була радикально перешита: балахон перетворився на приталену сукню з рукавами, розпоротими до ліктя з внутрішнього боку, і з розрізаною спереду під декольте горловиною. На ногах стрункої дівчинки красувалися грубі важкі чоботи — високі, зі шнурівкою.
По-друге, у правій ніздрі виднівся пірсинг, кількість сережок у вухах я порахувати так і не зуміла.
По-третє, на повіках ефектно лежали темно-сірі тіні, губи було нафарбовано бежевою помадою. Раніше зібране в косу темне волосся із зеленими кінчиками тепер спадало до талії дрібними кучерями.
— О, файно, ректор іще не доповз, — весело гмикнула мавка, захряснувши двері ногою. — Що таке? — буркнула вона, коли помітила вирячені очі однокурсників. І їх, загалом, цілком можна зрозуміти — не щодня бачиш дівчину, яка кожним кроком ніби навмисне вистьобує типову поведінку шаленої Мері Сью.
— Ламіро, навіть мені здається, що це занадто, — нарешті видихнула Малісса Арігера, руденька дівчина з бурштиновими очима, які визирали з-за скелець окулярів у роговій оправі. За ці дні непримітна кучерява тихоня з веснянками встигла потоваришував з Аррою. — Ти при своєму розумі?
— Та чужий мені наче ніхто й не давав, — усміхнулася студентка, почухавши потилицю.
— Ти хоч розумієш, що коли ректор побачить тебе в цьому...
— Знаю-знаю. Мені відірвуть голову, яку потім засунуть вовкулаці в...
— РЕКТОР, — несподівано пролунав панічний шепіт. Його джерелом був лісовик в окулярах, який стояв на шухері.
— Не їж мене, ректоре, я тобі пісеньку заспіваю! — награно промовила Ламіра, склавши ручки за спиною.
Мало не знепритомнівши, кілька дівчат почали затягувати в задні ряди Ламіру, яка театрально впиралася та охала. Нарешті їм удалося посадити її в шостому ряду, саме позад мене. За мить до аудиторії увійшов ректор, який одразу ж почав ритися в своєму портфелі.
Схоже, про скромність ця дівчина ніколи не чула, на правила плювала, навіть носом не повівши, а її дах давно зірвало і він полетів у теплі краї. Слава пундикам, хоч один нормальний псих у цьому університеті!
— Прикольне платтячко, — прошепотіла я, непомітно відхилившись назад. — Ех, умій я шити...
— Нічого, навчимо, — підморгнула Ламіра. — Шкода, що вчора я запізнилася і не встигла переробити свою форму до посвяти в студенти. Але нічого, надолужу.
— Звідки ти?
— Вандор, Ануарське Лісоболоття. А ти?
— Анноград, паралельний світ.
— Ламіра Забара, нежитьознавець.
— Аліса Гайлінова, колега, — усміхнулась я, потискуючи руку мавці.
Нашу розмову нетактовно перервав ректор, що став читати організаційну лекцію, до якої входили загальні відомості про університет, його коротка історія, перелік іменитих викладачів тощо. Коли пара закінчилася, він затримав нас іще й на перерву — щоб уточнити деякі оргпитання. І затягнулося це аж до початку наступної пари. Тоді я й зітхнула з полегшенням: до аудиторії, тримаючи під пахвою конспект лекцій, увійшла Феланна.
— Ну, студенти, готуйтеся, бо недовго вам залишилося спокійненько відсиджуватися в аудиторії. Боротьба з нечистю — це вам не теорія мистецтв, де ви тільки й будете пускатися в філософські роздуми про прекрасне, визубрюючи терміни. Тут вам доведеться побігати, бо теорія без практики не варта навіть виїденого яйця химери, — почала викладачка, ні на хвилину не перестаючи весело й трохи лукаво всміхатися. — У жовтні, щойно ви трохи нахапаєтеся теоретичного матеріалу, ми на місяць вирушимо в експедицію дивитися на нечисть... і не лише дивитися. Факультети мистецтв і точні науки попрошу не кривитися, у житті вам усяке згодиться. До того ж для природознавчого це тільки квіточки — так, нежитьознавство для чайників.
— А куди ми поїдемо? — поцікавилася Діяла, миленька дівчина з темним хвилястим волоссям.
— Ясно куди, на північ. Там, загалом, і проживає майже вся нечисть Ануари.
— Справді? А я, дурна, думала, що вся вона в парламенті, — подала голос Ламіра.
— Що не влізла в парламент — проживає на півночі, — схвально всміхнулася шубінка. — Щоправда, після нашого візиту частина її там проживати перестане, але це вже деталі. Ну а тепер почнімо лекцію.
Немов за командою, зашуршав папір і заскрипіли ручки, які писали на білих аркушах сьогоднішнє число.
— Курс загального нежитьознавства покликаний навчити вас виявляти, класифікувати і знищувати нечисті сили всіх категорій, — почала Феланна. — Існує десять категорій нежиті. Кожна з них розділена на шість рівнів: А, В, С, D, Е, F Десята категорія — тупа дрібниця, яка сидить майже в кожній щілині й розібратися з якою може навіть п’ятирічна дитина. Перша категорія — жахливі розумні чудовиська, які володіють темними чарами і мають уроджений опір до магії. Могутні настільки, що самотужки з ними не впоратися жодному з чарівників.