У межах нашого курсу буде вивчено: основні причини появи нечисті, умови існування та особливості розмноження.
Усю нечисту силу цього світу можна розділити на дві групи.
Перша, доволі нечисленна, — породження тіні. Це істоти, про природу виникнення яких ми можемо сказати тільки те, що вони породжені самою Темрявою. Жорстокі й анархічні, вони ніколи не були живими і ніколи не помруть. Породження тіні просто вийшли з мороку, набувши тілесної форми. І якщо їх знищити, у морок вони й повернуться, залишивши після себе лише згусток в’язкої тіні, який розтане під сонячними променями.
Друга група, що значно поширилася в нашому світі, — нежить: істоти, що складаються з мертвої плоті, яка була видозмінена.
Основою нечистої сили є так звані Іскри Талпіра — темна енергія невідомої природи. У породжень тіні вона є структурою, яка утворює каркас і скріплює навколо нього тіньову матерію. У випадку нежиті вона захоплює залишену життям плоть і видозмінює її, підпорядковує своїй природі все, що з останнім подихом випустило з себе життя. Більше того, не дає душі спочити з миром, перетворюючи її на заложного мерця, який блукатиме, аж доки не очистять рештки. Єдиний спосіб заспокоїти нежить — загасити Іскри Талпіра за допомогою спеціальних заклинань різної потужності і, відповідно, складності. Або альтернативний варіант — спалити тіло.
Таємниця походження Іскор Талпіра сягає корінням забутої релігії, тому про це майже нічого не відомо.
Наступного дня мали відбутися перші практичні заняття, тож нарешті настав час з’ясувати, кому яка стихія дісталася. Процедура тривала недовго: студент із заплющеними очима підходив до кам’яної колони, на яку викладач клав прозору стрічку із зачарованого шовку, і прикладав до неї зап’ястя. Потім викладач підходив, дивився на колір, якого сама по собі набувала стрічка, та урочисто називав відповідну стихію, після чого зав’язував її на тому ж зап’ясті.
— Повітря, — не менше урочисто, ніж попередні вісім разів, сказав викладач, коли руку до стрічки приклала Арра.
Наступною вийшла Ламіра.
— Земля, — так само сказав викладач.
— Вогонь, — пролунало за хвилину, щойно червона стрічка зав’язалася на зап’ясті Малісси.
Коли настала моя черга, я підійшла до колони і, заплющивши очі, поклала руку на прозорий шовк. От тільки чомусь викладач підозріло довго мовчав.
— Що таке? — буркнула я, але відповіді не дочекалася, розплющила очі, подивилася на викладача та зрозуміла, що той застиг, дивлячись на мою руку.
— Радане, що відбувається? — поцікавився ректор, коли підійшов до нас... і так само сторопів. — Неймовірно, — нарешті видихнув він.
Я здивовано переводила погляд з одного чарівника на другого, поки нарешті не подивилася на своє зап’ястя.
— Що це означає? — здивовано прошепотіла, розглядаючи золоту стрічку.
— Те, чого не може бути, — нарешті вимовив ректор. — Утім, якщо згадати, як сила стала твоєю, то, може, це й нормально...
— Що нормально?
— Золотий — колір, який символізує єдність чотирьох стихій. Отже, ти — перший чаклун в історії Ануари, який вільно може черпати сили з будь-якої стихії.
Ну от, тепер зі ступору треба виводити мене.
— Цікаво, а з Вадимом те саме? Треба негайно це перевірити, — пробурмотів ректор і швидко зник.
Викладач, трохи оговтавшись, наче в трансі зав’язав на моєму зап’ясті золоту стрічку і легенько штовхнув мене в спину, чим недвозначно дав зрозуміти, щоб я повернулася до одногрупників.
— Нічого собі, — прошепотіла Ламіра, розглядаючи мою стрічку.
Невдовзі разом з ректором з’явився і Вадим. Коли він приклав руку до стрічки на колоні, вона стала такою ж, як і моя, щоправда трохи темнішою.
А далі поїхали довгі урочисті промови. Кілька журналістів, дізнавшись гарячу новину, з ракетною швидкістю понеслися до своїх редакцій.
Поспіхом закінчивши з рештою студентів, викладачі почали радитися, вирішували, чи збирати нараду, і все таке. Але мене вже там, на відміну від Вадима, не було: я, разом з одногрупниками, тихо дісталася гуртожитку і зачинилася у своїй кімнаті. Схоже, що сьогодні занять уже не буде.
— Приймай роботу, — бадьоро повідомила Ламіра, вручивши мені перешиту форму: верх стилізовано під корсет, рукави з кльошем від ліктя, спідниця перекроєна по типу гаде. — І не попадайся в цьому деканові, — сказала вона тоном духовного наставника.
— Та в тебе талант, — захоплено видихнула я. Хто б міг подумати, що з цього багряного чудовиська можна зробити щось пристойне. — Де ти цього навчилася?
— Ходила в гурток крою та шиття, коли вчилася в школі. А ще навчилася використовувати чари для полегшення цього процесу.
— І сильно тобі влетіло від ректора, коли він дізнався, скільки разів ти посилала заборону чаклувати далеко й надовго?
— Якщо чесно, то про точну... та що там точну, навіть про приблизну кількість порушень він не здогадується. Червоні рисочки на захисному амулеті повністю перекрили його первісний колір іще сім років тому. Як «нагороду» за таку працьовитість мені пообіцяли, що до кінця осені вихідні я проводитиму за виправними роботами — фарбуватиму розмальовані парти в аудиторіях. Приємного мало, але, дізнайся вони про кількість порушень, і покарання вже не було б таким м’яким.
— А відмазатися не вийде?
— Та вже відмазалася. Знаєш Дамека з двадцятої групи? Так от, я прийду відбувати покарання, відмічусь, потім прибіжить Дамек, я погуляю до вечора, а коли повернуся, він передасть мені порожнє відро фарби і зникне з очей. Тоді я просто здам роботу та піду з ним до підземної кавової кав’ярні чи до шоколадні.
— Хитро, — усміхнулась я.
— Приблизно такий самий прийом, тільки зі списуванням конспектів і домашки, я налагодила з нашим одногрупником Нафаном. Знаю, моститися одним задом на два стільці не завжди вдало, але я спробую...
Несподівано Ламіру перервав дівочий крик. Зірвавшись із місця, ми щодуху помчали до його джерела. Але хто б міг подумати, що джерелом такого шуму може стати тиха, наче мишеня, Арра?
— Що сталося? — прокричала я, підбігши до дівчини.
— А-а-а-а-а! — зойкнула вона. І, безперечно, ця відповідь була неймовірно змістовною.
— Арро, заспокойся! — гаркнула Ламіра, трясучи її за плечі.
— Заспокоїтися? — злякано вигукнула студентка. — Та ти хоч розумієш, що там було?
— Не розумію, ти нічого не сказала крім: «А-а-а-а!»... Ну а в тому, що там була літера А, я чомусь сумніваюся.
— Але там був... там був...
— Гей, заспокойся і говори нормально.
— Привид! Там був привид, — злякано видихнула Арра.
От же ж грець. Не чекали, не гадали, а тут привиди розліталися.
— І яким він був? — поцікавилась я.
— Весь червоний, прозорий, а що було з його тілом... — проскиглила дівчина і мало не заплакала. — Одна нога вивернута, ребро стирчить, шия зламана, а голова повернута назад. Про те, як виглядало понівечене обличчя, я навіть згадувати не хочу.
— І що цей привид робив? Поплив до тебе з витягнутими руками?
— Та ні, просто повільно пролетів поруч, — зізналася Арра.
— Тоді якого біса було здіймати такий галас? — обурено пробурчала Ламіра. — Подумаєш, привид. У мене на Лісоболотті що привидів, що іншої нечисті більше, ніж на всій іншій території Ануари, разом узятій. І нічого, жива, як бачиш.
— Але він був такий страшний...
— Страшний? Ох уже мені цей медичний, — пробурчала Ламіра. — Страшного ти ще не бачила. А що буде, як побачиш? Опануй себе нарешті. Ти не дитина, і не можна так виставляти напоказ свої емоції. Тобі страшно? То надягни залізну маску і не знімай, твій страх — зброя в руках ворога. Ну а тепер заспокойся. Піди вмийся та сідай готуватися до завтрашньої практичної.
Арра шмигнула носом і попрямувала до ванної, а ми з Ламірою повернулися до кімнати — розробляти фасон перешивання останніх двох суконь.