— Ні, Алісо, — рішучо заявив Фамал. — Як хочеш, але я не піду.
— Добре, — гмикнула я, знизавши плечима. — Підемо тільки ми з Ламірою.
— Але... гаразд, умовила, — забуркотів хлопець крізь зціплені зуби. — Куди тебе саму відпускати... потім ще й за твоїм привидом ганятися доведеться. Тільки май на увазі: я все одно категорично проти і тільки спасибі тобі скажу, якщо ти захочеш відмовитися від цієї дурної ідеї.
— Прекрасно. Завтра субота, тож після обіду зустрічаємося на ґанку.
Розділ 11
Братська могила
— Алісо, у тебе в голові вавочка. Може, сходимо в медпункт, помажемо її там чимось і тобі полегшає? — нудив Фамал, переминаючись з ноги на ногу.
— Або припини скиглити, або йди далі возитися зі своїм дослідженням, — зітхнула я. — А я почекаю на Ламіру, і ми все дізнаємось самі.
— Та зрозумій ти, що це не робота для студенток-першокурсниць. Тут потрібні кваліфіковані нежитьознавці.
— Хочу тобі нагадати, що ці першокурсниці не вчора з пелюшок вилізли, — з викликом заявила одягнена в брючний костюм Ламіра, несподівано вийшовши з гуртожитку на ґанок. Темне кучеряве волосся дівчини було заплетене в практичну косу. — Ми ще до вступу в університет тямили дещо в магії та заступництві стихій.
...А я ще й перечитала цілу гору пригодницького фентезі, тож нізащо не відмовилася б від можливості взяти участь у справжній пригоді на території магічного університету.
— Так, звичайно, тямили. Завдяки тому, що порушували правила, — скипів Фамал.
— Йой-ой-ой, — скривилася Ламіра. — Ти диви, правила йому порушили.
— Щоб ти знала, немає нічого небезпечнішого за чарівника, який чаклує, ще не знаючи, як це робиться. Можуть постраждати невинні люди... Та припини ти мене кривляти! — скипів Фамал, коли побачив, як Ламіра блазнює, імітуючи його повчальну промову.
— Годі вже, — не витримала я. — Гаятимете час, коли повернетеся.
— Якщо повернемося, — невдоволено додав Фамал.
— У такому разі можеш повертатися просто зараз, ми з Алісою й без тебе впораємося, — заявила Ламіра і, задерши носа, демонстративно розвернулася.
Фамал тільки знесилено зітхнув і побрів слідом.
Зупинившись біля клумби, я глибоко вдихнула набридливо-солодкий аромат червоних квітів, сконцентрувалася і почала пошук енергетичних потоків. Те саме робила і Ламіра, натомість Фамал скептично пирхав. Імовірно, його трохи дратували здивовані погляди студентів. Хлопці й дівчата крутили пальцем біля скроні, час від часу питаючи про успіхи в пошуках скарбу.
Мене, зізнаюся, це теж чимало хвилювало, але я, на своє горе, якось не подумала заздалегідь, що нормальним людям така поведінка може здатися дивною. Ну а тепер залишалося тільки вдавати, ніби так і треба, щоб іще більше не виставляти себе ідіотами.
Після години пошуків ми дійшли до саду. Схоже, моя теорія не була такою вже безглуздою, як хотілося Фамалу: із кожним кроком енергетичні потоки ставали дедалі сконцентрованішими, а причиною тому могла бути лише наявність єдиного джерела виходу.
— От дідько, тепер зрозуміло, чому його досі ніхто не знаходив, — засміялася Ламіра, коли нам нарешті вдалося відшукати точку витоку енергії. Нею виявився розписаний квіточками та бджілками білий дерев’яний сортир, у дверцятах якого було прорізано сердечко.
— Фамале, скажи мені як людина, яка знає історію університету настільки, наскільки це взагалі можливо, — проговорила я, намагаючись придушити істеричний регіт. — Як давно ця штука тут стоїть?
— Кілька століть, — зізнався історик. — Наскільки я знаю, він побудований з тайленської сосни, а споруди з цього дерева практично вічні.
— Я бачу, туалети тут шанують, — вимовила Ламіра, зігнувшись навпіл від реготу.
— А каналізації від нього прокладалися ще до війни, — продовжував Фамал, з усієї сили намагаючись стримати гнів праведний.
— І нікому невідомо, куди ж вони ведуть, — припустила я. — Що ж, вхід ми знайшли, то пора і в путь-дорогу.
— КУДИ?! — закричав Фамал, спостерігаючи, як я відчиняю двері.
А туалети тут дійсно поважають! Ніколи не бачила вуличного сортира, вимощеного всередині кахлем, та ще з позолоченим унітазом і елітарним умивальником. Сюди що, якісь міністри ходять подумати про вічне? Ще диви, на золотий батон за бачком натрапимо...
— Дивись у штани не наклади, хоч до трону добіжи, — захихотіла Ламіра, пройшовши слідом за мною. — Чого ти злякався, Фамале?
— Так вам лікуватися треба! Джерело вашої енергетики — унітаз. Як ви збираєтеся...
Не чекаючи кінця протесту, ми з Ламірою переглянулися та чарами відсунули унітаз... щоправда, трохи не розрахували з контролем заклинань, випадково розбили його, та ще й ущент рознесли кахлі навколо.
Та щонайдивніше, побачили на місці, де раніше стояв золотий трон, вертикальну трубу діаметром понад півметра.
— А без псування власності університету було ніяк? Тепер якщо ми і виберемося звідти, ректор усе одно нас тут утопить, — сумно зітхнув Фамал. — Любив він цей сортир.
— То скажи йому, що унітаз потрапив у кращий світ, і йди з нами. Або забирайся і не заважай, — не витерпіла Ламіра. — Хто перший?.. Ясно.
Зітхнувши, дівчина підійшла до дірки та стрибнула в неї, перш ніж ми з Фамалом встигли її зупинити.
— Ламіро, ти нас чуєш? — прокричала я в дірку.
Так, очевидно для стороннього спостерігача це мало вигляд на рідкість дурнуватий.
— Більш ніж, — долинуло з дірки в підлозі. — Тут далі труба навскіс, стрибайте!
Я хотіла піти наступною, але Фамал випередив: заявивши, що пустить мене туди тільки після того, як сам переконається, що це безпечно, історик неохоче проліз у ці ворота пекла... і полетів униз по трубі.
— Алісо, все гаразд! — почулося за хвилину. — Ти можеш стрибати. Але якщо передумала і хочеш повернутися...
Договорити йому я так і не дала. Сівши на край діри, звісила ноги, глибоко вдихнула, набираючи в легені останній ковток свіжого повітря, і стрибнула в довгу темну трубу. Ох, чесне слово, пора мені худнути! Поки я пролетіла по ній, витерла її стіни майже до блиску... костюм, звісно, доведеться тепер викинути.
А впала я просто на Фамала, який стояв під трубою, щоб мене спіймати. Спіймати-то він спіймав, але й сам гепнувся на землю.
— Мій хребет... — простогнав хлопець.
— Вибачай, — я винувато знизала плечима. — То як, ходімо?
Я запалила світловий пульсар, озирнулась і побачила, що в цьому місці труба досить широка — можна йти, майже не згинаючись. От тільки під ногами неприємно чвакало...
На жаль, усі ми, такі розумні, забули взяти з собою годинник, тож про час уявлення в нас було дуже приблизне.
Незабаром енергетичні потоки привели до відхилення в трубі, яке закінчувалося глухим кутом. Але в самому глухому куті була величезна діра, а за нею — земляний тунель.
— Я ж казала, — задоволено прошепотіла я, першою переступаючи поріг підземелля.
Судячи з розрахунків Фамала, ми наближалися до гуртожитку. Незабаром тунелі почали розгалужуватися, але енергетика нежиті незмінно виконувала роль орієнтиру.
— Тут справжні катакомби, — захоплено видихнув Фамал, оглядаючи коридори. — Хто б міг подумати, що під університетом просто своя, окрема система підземель, ніяк не пов’язана із загальною мережею? Сюди потрібно посилати цілий загін археологів!
— От бачиш, — гмикнула Ламіра.
— Але все одно, не подобається мені тут, — промовив хлопець, так само дивлячись на світловий пульсар, який чомусь сяяв дедалі слабше. — Бачите, як ваші чари реагують на тутешню енергетику? Вона їх не забирає, але добряче виснажує. Стає небезпечно. Алісо, зрозумій, я не хочу, щоб ти постраждала.
А це що за новини? Я навіть оком змигнути не встигла, коли відчула, як він узяв мене за руку. Цікаво, що це означає? Коли те, про що я думаю, то мені це зовсім не подобається.
— Як бачиш, ми знайшли часткове підтвердження твоєї теорії, тож тепер краще забиратися звідси. І сонце, напевно, вже сідає, отже, примари будуть дуже раді нас бачити.